— Я Наді казала: "Ти дограєшся, він малу зґвалтує", — розповідає вчителька з села Оболоння Коропського району Чернігівщини Ірина Братанич, 40 років. — А вона: "Микола казав: я в неї першим буду".
Наприкінці жовтня вчителька отримала записку від 39-річної односельчанки Надії Терьохіної. Та скаржилася, що чоловік Микола знущається з її 7-річної доньки Анжеліки. Вчителька передала записку сільському голові. Надію з донькою відправили до міліції. За нанесення тілесних ушкоджень проти чоловіка порушили карну справу.
Із Надією зустрічаємося в її хаті.
— Я росіянка, родом із Тюмені, — говорить жінка. — Росла в дитбудинках, інтернатах. Вивчилася на облицювальницю-плиточницю, на роботі познайомилася з електриком Михайлом Більцем із Коропського району. Одружилися.
Надія народила сина Миколу й доньку Катерину. Але дівчинка ще немовлям померла від лейкемії. Родина не змогла жити там, де все нагадувало про смерть Каті, й переїхала до України. Купили хату в Оболонні, жінка влаштувалася прибиральницею в лісництві.
— Міша випивав, а я закохалася у друга сім"ї Сашу Іженцова, — пригадує Надія. — Розійшлися. Міша зараз на заробітках у Києві. Він хороша людина.
Сім років тому Надія народила доньку Анжеліку. З Олександром Іженцовим не розписувалися, бо мати-одиначка отримує більшу допомогу від держави.
— Сашко обожнював Ліку, — зітхає Надія. — Коли їй було 11 місяців, поспорив зі знайомим, що вип"є літр горілки. Випив, захрипів і помер у лікарні.
Микола Деружинський — третій чоловік Терьохіної.
— Дитині потрібен батько, а в домі — чоловік, — пояснює жінка. — Спочатку було все добре. Згодом я вже не так ходила, не так сиділа, не так дивилася. Зривав із мене одяг, брав по чотири рази на день. А перед цим Ліку то вщипне за стегно, то за шию, то за носик укусить. Питаю: навіщо? "Я так збуджуюся", — відказував.
Надія не має постійної роботи. Плете панчохи й килимки, білить хати, сапає городи. Каже, чоловік постійно ревнує.
Двічі Надія була вагітною від Миколи, однак народжувати не наважилася. Зізнається, що чоловік бив за аборти.
Нині Терьохіна живе сама. Син навчається на тракториста в Сосницькому училищі, доньку відвезли до центру соціально-психологічної реабілітації до села Хмільниця під Черніговом. Микола мешкає з батьками.
— Лягаю спати й боюсь, що він мені щось зробить, — каже Надія на прощання.
— Якби не Коля, Надя пропала б, — зустрічає Ольга Михайлівна, мама 33-річного Миколи Деружинського. — Син город обробить, консервації припасе, а вона непутяща. Ну вдарив колись, так то в хату п"яну заганяв.
Після армії Деружинський дев"ять років працював трактористом, нині — безробітний. Поки розмовляємо, до двору заходить Микола: на зріст близько 190 см, з голубими очима, в дублянці.
— Я ж щипав її не до крові, — пояснює. — Ми жартували. Вона просила: "Папа, давай пограємося". Не міг відмовити, я ж її люблю. А кацапка всякого нарозказує. Он дивіться, — знімає сорочку, — ножем мене порізала, шви наклали.
Запитуємо, чому не покинув дружину.
— Я не монах, — відказує. — Мені жінка потрібна. А вона в ліжку таке витворяє! Ніколи таку не встрічав. Мені це подобається.
4 
35413
Коментарі