Четвертий тиждень 75-річна Ганна Драчук із села Рижанівка Звенигородського району Черкащини не ночує вдома. Боїться, що її знайдуть онуки 28-річний Олександр та Михайло Бурбели, 24 роки. Вони напилися горілки, зв'язали бабу, забрали 800 грн.
— По сусідах досі ходю, — хреститься Ганна Іларіонівна. — Слєдоватєль каже: "Не бійтеся, ми їх посадимо на годів сім". А я все одно жахаюся. Якби мені вмерти і їх із тюрми не діждатися. Бо заріжуть.
Розказує, що Бурбели живуть у сусідньому селі Мизинівка. Отримують пенсії по інвалідності — Олександра побили в армії, в Михайла недорозвинена рука. Їхня мати померла п'ять років тому. В батька інша родина. Брати почали випивати.
— Покійна дочка тоже любила випити, — зітхає Ганна Драчук. — А я вік не терплю тих горілок. У мене пенсія 875 рублів. Ніде її не тратила. У мене своя картоплина, морквина, закатка. На смерть складала, віддавала онукові Колі. Він у Звенигородці живе, золота дитина. А цим привезу продукти, а вони п'ють і б'ються. Обоє жонаті, діти є. А життя нема через горілку. Постійно просили то на випивку, то на таксі. Пили навіть одеколон, яким я ноги натирала. Я Сашка любила лучче свого серця, а він мені ці руки мотузком скрутив. Тоді зв'язали ноги. "Ти на нас ще й у міліцію заявляєш? Давай гроші!" — кричали. У мене пенсія була в пазусі — 800 гривень. Як били черевиками, то всі ґудзики порвали, все забрали. Узяли того ножа, що я буряки чищу, казали, що будуть різати горло. А я просю: "Саша, я ж до тебе у госпіталь їздила, хіба ж я така погана баба?". Поклали того ножа й покинули. Якось сама перерізала хустки на руках, тоді на ногах. Кинулася до сусідів, уся трусюся. У міліцію не заявляла, то сусіди розказали.
Потерпіла не відвідує онуків в ізоляторі. Хоча в селі кажуть, усе одно пробачить.
— Вона і Сашка, і Мишка вигляділа, — говорить 81-річна жінка. Називатися не хоче. — Як Сашка побили в армії, то цілий рік у госпіталь до нього їздила. Оце неділь три як завезла їм картоплі, фруктів, жирів. А вони приїхали й оддячили.
3 
35413
Коментарі