Минулого понеділка 35-річна Людмила Шеїна з міста Стаханов, що на Луганщині, поверталася від рідної тітки, що живе в обласному центрі. Вона часто провідує хвору родичку, завжди бере сина Владислава, 2 роки.

— Я й прописана у Луганську, в гуртожитку, — розповідає Людмила Шеїна. — Тут і допомогу на сина отримую, бо зараз у декреті. А живу з чоловіком у Стаханові, він там на меблевій фабриці працює.

Близько половини третьої на перехрестя вул. Ватутіна і Корольова під"їхала маршрутка N183. Людмила підсадила малого на сходи "газелі". Хлопчик побіг до задніх сидінь. Мати розрахувалася за проїзд, сіла на крісло. Владик стояв. Однією рукою тримався за маму, другою — за сидіння.

— Усе відбулося в одну мить, я навіть нічого не встигла зрозуміти, — згадує Людмила. — Бачила тільки, як син вилетів на дорогу. Слава Богу, ззаду не їхали машини. Від жаху мене переклинило. Ледь встигла закричати. Водій їхав далі і не бачив, що задні аварійні дверцята відчинилися навстіж. Став, коли закричали пасажири.

Владислав — єдиний син Людмили. "Швидка" забрала його до нейрохірургії дитячої обласної лікарні. У хлопчика закрита черепно-мозкова травма, закритий перелом потиличної кістки і забій головного мозку. Стан дитини лікарі називають стабільним.

Водій провідує хлопчика, оплачує лікування. Запевняє, що малий сам смикнув ручку і відчинив двері. Людмила Шиїна з цим не погоджується.

— Кажуть, що син випав головою вперед, але це неправда, — говорить мати. — Він упав спиною вниз, тому й зламалася потилична кістка. Та й якою ж має бути сила у дворічної дитини, щоб самостійно відкрити замок?

×