"Ви до нас, може, - питає продавчиня магазину. Жінка років 40 на вигляд, невисока, з коротким фарбованим волоссям. - Чула про цю майстерню, там працюють кілька людей, які раніше пили, чи вживали наркотики. Вони десь за тим будинком", - пояснює, скеровуючи рукою ліворуч.

 

Через 15 хвилин приїжджає власник майстерні Андрій Левицький. Виходить з автомобіля Fiat Doblo білого кольору. Він середнього зросту, чорнявий, в окулярах і з бородою. Разом з працівником привіз елементи меблів на реставрацію.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Алкоголізм: причини виникнення хвороби і як правильно допомогти залежному

"Зараз у нас немає водія, тому я на підхваті. Постійно тут, як щось треба допомогти хлопцям, чи дедлайни горять, то стаю за роботу", - пояснює дорогою до майстерні.

Минаємо магазини та склади, повертаємо ліворуч. Площу перерізає стара залізнична колія.

"В Радянському Союзі тут був найбільший м'ясокомбінат. Цією колією вивозили продукцію. Деякі будівлі ще з часів Австро-Угорщини".

Андрій Левицький історик за освітою. До того, як заснувати бізнес був волонтером, займався соціальними роботами.

"Нам тут дуже зручно, бо все по-сусідству: лаки для дерева, шурупи, фурнітура та інше. Маємо пільгову оренду, виходить дешево".

Заходимо у приміщення, де складають меблі. Навколо багато дерева та заготовок. Всього є 4 цехи — фарбувальний, металевий, дсп та дерев'яний.

 

"Як соціальне підприємство працюємо 4 роки. Робимо меблі на замовлення, переважно офісні. Ще дитячий посуд, іграшки та інше. Почалось все з проєкту у бізнес-школі. Спершу планував майстерню-коворкінг. Але за розрахунками зрозумів, що навіть не покрию оренду. Тоді спробував майстерню по меблях. Львівська освітня фундація виділила грант на цю ідею. За ці гроші купили перше обладнання, решту — пізніше з прибутку".

 

На виробництві працює більше 10 робітників. Зараз 3 із них — люди з реабілітаційних центрів, які вилікувались від залежності. Так проходять ресоціалізацію — процес пристосування до життя в новому середовищі.

 

"Спочатку брали до себе на роботу випускників інтернатів. Якось у червні, коли сезон замовлень, вони в один день всі сказали, що їдуть на заробітки в Польщу і покинули нас через 3 дні".

Чоловік вирішив ситуацію — розмістив оголошення про роботу в соцмережі, додав номер телефону.

"Подзвонив столяр Сашко з 15-річним досвідом роботи, домовились про зустріч. Зійшлись на тому, що беру його, але він чесно зізнався, що мав проблеми з наркотиками і алкоголем. Лікувався в центрі і тепер хоче працювати. Відтоді все й почалось. Ми не встигали із замовленням й іноді Сашко приводив із центру інших хлопців. Якщо їм не подобалось тут, чи заняття не до душі, то я допомагав знайти щось інше".

 

Крізь темний коридор Андрій веде до дерев'яного цеху. Тут високі стелі, приміщення добре освітлене лампами і денним світлом. На столі серед кімнати чоловік готує стільниці до лакування. Працює спеціальною машинкою, у вусі бездротовий навушник. Олегу Ґорочуку 31 рік, 12 з яких був залежним від наркотиків.

"Я родом з Одеси. Наркотики почались після смерті батьків. За цей час втратив усі людські якості, - розповідає, вимикаючи інструмент. - Була лише брехня, маніпуляції, крадіжки. Зараз починаю нове життя. 9 місяців лікувався в центрі, а тут працюю вже 2 роки. Мені дуже подобається тепле родинне ставлення, ми багато говоримо поза роботою. Іноді відкриваюсь в таких темах, на які не можу говорити навіть з сестрою. Мене тут поважають і уважно ставляться, відзначаємо свята і даруємо подарунки. Хочу лишитись далі працювати. Я багато професій перепробував, але зрозумів, що дерево — це моє".

 

Тишу обриває в'їдливий звук станка із сусіднього приміщення — цеху з дсп. Перші 2 роки підприємство працювало лише з деревом — буком та дубом. Купували у офіційної компанії. На карантині врятувало саме дсп, хоча продажі впали на 70%.

"Хлопці це також відчули, бо мають відсоток від продажу, - пояснює Андрій Левицький. - Плата стартує від 400 грн за день. Робітники з центру гроші на руки не отримують — зароблене перераховуємо родичам, або в центр, щоб не було спокуси. Ми якось обпеклись на тому. Працював один чоловік, мав золоті руки, відповідальний. Перед новорічними святами попросив усю зарплату, щоб поїхати додому і купити дружині каблучку, як вибачення. Ми погодились, той носив тут подарунок, показував всім. У січні на роботу не повернувся. Подзвонила сестра і розповіла, що вдома зустрів старих друзів. Здали каблучку в ломбард і він зірвався. Тому тепер даємо лише трохи кишенькових грошей на проїзд, чи каву".

 

В цех заходить 34-річний Андрій Семенюк. В руках тримає щойно пошліфоване дерево.

"Шліфування — це моя частина роботи тут, - каже. - Але я можу допомогти у всіх етапах — від порізки і аж до складання. Працюю в майстерні 2 роки. Досить довго залежав від алкоголю. Тримав удома господарство, пішов у запой. Затягнуло серйозно. З роботи звільнився, тоді з іншої. Не міг стриматись, щоб не випити. Усвідомив, що хочу лікуватись і поїхав у центр. Був там пів року, тоді пішов сюди на роботу. Це заняття емоційна допомога, стараюсь нікого не підвести. Сама наявність роботи — це вже мотивація. Тут підтримують та допомагають".

Робітники працюють та харчуються в центрі. Щоб краще їх розуміти, засновник підприємства пішов на спеціальні курси, тому що сам залежним не був.

"Намагаємось від початку дати атмосферу довіри, це розслабляє. Тримаємо касу без замка, дорогі інструменти також не закриваються. Даємо новій людині завдання — до кінця дня пошліфувати певну кількість дерева. Пояснюємо, що це важливо, бо завтра хтось інший має його полакувати. Тобто, якщо сьогодні дерево не пошліфують, то завтра в тієї людини не буде роботи. Робітник розуміє, що його обов'язок є важливим і така мотивація дуже працює. Тоді пробуджуємо почуття відповідальності", - каже Андрій, дивлячись на відходи, які лежать на підлозі.

"Наприклад, п'ятниця у нас день прибирання. Це означає, що в понеділок має бути чисто. Якщо за тиждень сміття назбиралось багато, то в п'ятницю будуть прибирати довше".

За статистикою, люди, які відмовляються від ресоціалізації і після центру повертаються одразу додому — зриваються. У світовій практиці таких випадків є 8 з 10. У соціальній майстерні помітили тенденцію — пити починають 2 з 10 людей.

 

"Я пояснюю наш успіх тим, що хлопці, які колись вживали наркотики, чи алкоголь можуть краще підтримати людину з такою ж проблемою. У нас є один робітник, який працює давно. Маємо правило, якщо хтось зривається, то ми прощаємось. Вийшло так, що на вихідних він випив. Прийшов у понеділок на роботу і помітили, що очі не такі як завжди, стало зле і він впав. Допомогли оговтатись і той зізнався. Наступні 2-3 дні всі його підтримували, говорили з ним, пояснювали, що так робити не можна, бо знову буде зле. Вирішили зробити виняток і залишити його далі, більше таких ситуацій не було. Ще був один залежний з депресією, розлучений, не спілкувався з рідними. Вилікувався в центрі, потрапив до нас. Тепер має дівчину, орендує квартиру, з родиною все налагодилось".

Ще одне правило, яке вивели у майстерні — до робітників придивляються 3 місяці.

"Перший місяць фактично звикають, а тоді починають працювати наповну. Поступово ми бачимо, це людині цікаво чи ні, говоримо, чи лишається він працювати, чи це не для нього. Буває, що в людини не лежить душа, чи шуму не витримує. Тоді можна знайти щось інше. Наші працівники зазвичай дуже вмотивовані. Тому в майбутньому плануємо збільшувати штат і брати нові замовлення".

×