— Народилась у Донецьку, але в 3 роки потрапила на Вінниччину. Мама жаліла, що покинула місто. Так коли 2014-го почалася війна, ми зрозуміли — вчинили вірно, набагато раніше виїхавши, — каже 32-річна Анна Добрянська із села Кіблич Гайсинського району.

Вона малює картини й ікони. Є автором понад 100 полотен та 30 образів. Більшість картин розпродала.

З Анною Добрянською зустрічаємося в її будинку в селі. Коли заходжу, помічаю розмальовані квітами стіни в коридорі. В помешканні чисто, зроблений сучасний ремонт. Сідаємо на диван. У кутку кімнати кілька картин та ікона.

— Чоловік Віталій купує мені фарби, полотна. Фінансує мою творчість, підтримує, — веде далі майстриня. — 2007 року я розлучилася з першим ­чоловіком і переїхала жити у ­Почаїв на ­Тернопільщині. Сама тоді виховувала сина ­Сергія. Відвідувала іконну лавку Свято-­Духівського скиту Почаївської лаври. Сперше просто годинами роздивлялась ікони. Спілкувалася із семінаристами. Потім, по благословенню, стала сама малювати — на замовлення іконної лавки монастиря.

Існує декілька шкіл і напрямків в іконописанні. Мені ближче по духу була західноєвропейська школа — перемишльська та самбірська (напрямки українського іконописання, які зародились в XIV–XV ст. — Газета). Писати ­образи дуже важко. Існують чіткі правила — піст, молитва, умиротворення. Ікони пишуться від душі. Це довготривалий період. Людям подобалися мої роботи. Вони їх купували.

Також працювала на кухні в паломницькій трапезні. Було цікаво спостерігати за відвідувачами лаври, вивчати їхню поведінку. Хотіла розпочати писати книжку про перебування в Почаєві, але часу не вистачало.

У Почаєві Анна Добрянська жила до 2011 року. Потім повернулася на Вінниччину в Мелешків. Три роки тому переїхала в Кіблич. Зараз виховує спільну із другим чоловіком доньку Єлизавету, 5 років, та сина від попереднього шлюбу Сергія, 11 років.

— Малювала змалку, але не бачила це своєю професією. Та ідея матері ­спонукала мене до активної діяльності. У нас в роду були художники — дядько Володимир Козлов, — продовжує Анна Добрянська. — Навчалася художньому мистецтву самостійно по книжках, які залишилися від нього. З часом переконалася у правильності вибору. Мені подобається працювати в тиші та спокої.

У кімнату заходить донька Єлизавета. Показує свої іграшки. Присідає поруч.

— Я можу місяцями "пропадати" за картиною. І навіть у свої роки здобуваю нові навички. Відчуваю, що мій професіоналізм ще не на тому рівні, щоб я могла заявити про себе. Художник завжди в пошуку. Так само і я шукаю свій мистецький напрямок. Подобаються твори Ван Ґоґа (нідерландський художник, жив у XIX ст. — Газета). Спілкуюся з гайсинським художником Русланом Наконечним, а також із грузинським скульптором Автанділом Міндіашвілі.

Перше своє авторське полотно "Ангел смерті" 2012 року продала в Москву за 100 доларів. Зараз вдома залишилося тільки 13 картин. Їх не продаю. Намагаюся збагатити свою техніку. В майбутньому хочу відкрити виставку.

×