28 квітня православні християни відзначили Воскресіння Христове — Великдень. У Гайсині Великодня літургія проводилась у храмі Святого великомученика і цілителя Пантелеймона, Свято-Покровській та Свято-Миколаївській церквах.

Під'їжджаємо автівкою до парку культури й відпочинку імені Богдана Хмельницького, що в Гайсині. Ледь розминулися із " Део Ланосом". Обабіч дороги безліч машин. Припаркуватися нема де. Знайшовши вільне місце, водій зупиняється. Ми залишаємо авто. Йдемо в напрямку невеликого храму Святого великомученика і цілителя Пантелеймона. Поруч із церквою майорить український стяг. Бані церкви виблискують під уранішнім сонцем.

На годиннику шоста ранку. Людей багато. Вони несуть із собою великодні кошики, прикрашені вишитими рушничками з традиційними для свята орнаментами. Багато хто заходить у приміщення церкви, купує свічки. Стають біля церкви в кілька рядів.

— Для мене особисто і для нашої родини Паска — велике й радісне свято, — говорить 51-річна Олена Демчук. — Скільки пам'ятаю себе, ще з дитинства ходила до церкви. Не знаю чому, але саме в цей день навіть повітря зовсім інше. Приходить якась благодать — і складається думка, що душа переживає оновлення.

Церковні дзвони сповіщають про час завершення особливо важливої частини Великоднього богослужіння.

Під їх передзвін настоятель храму, протоієрей Ярослав Вольвин, розпочинає освячення пасхальних кошиків. Там ковбаси, запечені сир і м'ясо, сало, грудочки масла, писанки та крашанки, сіль. За церковними канонами кожна родина запалює свічку, яка є символом віри й молитви, а віск — слухняності й каяття у гріхах.

— Я теж хочу, щоб мене вмили, — каже маленька дівчинка.

— Діано, ходи до мене на руки, — каже молодий чоловік. Підіймає доньку на руки. — Зараз отець Ярослав і тебе вмиє свяченою водичкою. Тільки вона холодна, не така, як удома. Не боїшся?

— Ні, — відповідає дівчинка. — Того року я ж не боялась.

— На таке свято сьогодні до нас із дружиною приїдуть син із невісткою, — з усмішкою на устах говорить Микола Олексійович, 63 роки. — Зберемося за святковим столом. За звичаєм розговлятимемося паскою та крашанками, а потім і домашньої ковбаски можна з'їсти. Наша бабуся наготувала багато смачних страв. А я спеціально до Великодня приберіг хорошого домашнього вина.

Десята ранку. У парку культури та відпочинку поблизу храму Святого Пантелеймона-цілителя зібралося близько сотні людей — переважно сім'ї з малими дітьми. Присутні чекають освячення пасок для дітей. У дитячих кошиках, окрім крашанок і пасок, є цукерки, шоколадки, банани.

— Це іста бані (англійською Easter Bunny — пасхальний кролик. — Газета), — показує на великого шоколадного зайця у своїй корзинці 3-річна Злата. — Його мені папа привіз. А це чарівні золоті яєчка. Вони не прості, а перепелині. Ми з мамою їх фарбували спеціальними фарбами, які нешкідливі. Після церкви ми всі разом підемо провідати нашого прадідуся.

Трохи далі в жінки на руках похнюпилася дівчинка років чотирьох.

— Мам, я так хочу ковбаску. Я голодна.

— Зараз прийдемо додому, будемо снідати. Потерпи ще трішки, — заспокоює жінка доньку.

Після обряду освячення отець Ярослав просить дітвору відповісти на привітання "Христос воскрес!", найменші віряни тричі відповідають хором: "Воістину воскрес!" Після цього настоятель храму запрошує дітей, які хочуть подзвонити у дзвони. Малюки наввипередки біжать до дзвіниці, шикуються в чергу. Батьки знімають дійство на телефони.

— Ці дзвони сповіщають про перемогу життя над смертю і про вічну радість майбутнього життя в Царстві Христовому, — говорить жінка в рожевій хустці.

П'ята ранку. Біля Свято-Воскресенського храму Української православної церкви в селі Велика Бушинка Немирівського району чимало людей .

— Ой, яка малесенька — і теж прийшла до церкви, — із захватом говорить жінка в білій хустині, побачивши семимісячну дівчинку в матері на руках.

— Так, — усміхається мати ­дівчинки, — це її перше свято Пасхи. ­Маленька прокинулася о четвертій ранку поїсти, а я давай усіх будити. Кажу, гайда до церкви.

Усі парафіяни вишикувалися біля храму, розклали кошики, запалили свічки, чекають, коли вийде священик.

— А правда, в нас незвичайні пасочки? — хитро посміхається семирічна ­Ганна.

— Так. Якби дехто не з'їв усієї посипки, то не довелося б прикрашати їх M&M'sом, — відповідає, поправляючи дівчинці хустинку, її мати Світлана, 30 років.

Через кілька хвилин почалось освячення. Настоятель храму щедро кропить присутніх свяченою водою. Дзвінко ­лунає: "Христос воскрес!" — "Воістину воскрес!"

— Мамо, дивися! Це що, Бог? — кричить хлопчик років п'яти, показуючи пальцем на священика. Усі навколо сміються.

— Ні, це батюшка. Він проповідує слово Боже і прославляє його, — пояснює жінка в чорній куртці, яка стоїть поруч.

Після освячення великодніх кошиків 33-річний Станіслав ділиться планами на свята.

— Зараз завітаємо до тещі, вона сьогодні іменинниця. Приїдуть рідні з Могилева-Подільського. А завтра їдемо до моєї мами в Харків. Квитки на потяг уже купили. Сподіваюсь, у вихідні буде гарна погода.

×