— Написання картини вимагає багато терпіння і часу, — розповідає про своє уподобання гайсинчанин 75-річний Іван Ключинський. Малює із 2005 року. Написав понад 200 картин. Найчастіше зображує пейзажі й натюрморти.

Зустрічаємося вдома у чоловіка. Показує власну картину "Бузок у вазі".

— Це полотно писалось майже два роки. Зобразити гілки бузку за один раз не получалось. Квіти швидко в'янули. Міг зробити фотографію, а потім намалювати. Але хотілося писати з натури.

У родині нікого не було, хто умів би малювати. І я художньої школи не закінчував. Навиків не мав. Брав у знайомого книги Петербурзької академії мистецтв. Опрацював всі десять томів. Робив записи, малюнки. Багато читав. Відтворюю пейзажі та натюрморти. Портрети не пишу. Це складно. Хоча знаю, як малювати людські риси.

Дружина Валентина спочатку ставилася до мого захоплення з підозрою. Коли побачила перші картини, змінила думку. Незадоволена лише коли "пропадав за роботою" увесь день. Бувало, так затягувало, що забував про все.

Іван Миколайович піднімається. Знімає зі стіни одну з картин. На ній зображено пейзаж. Із полотном присідає на диван.

— Щоб намалювати картину, їй потрібно віддатися", — продовжує художник. — Не можна підходити до процесу з байдужістю. У цьому існує своя ніжність і краса. Сам процес тривалий. Спершу зачищаю полотно — щоб було рівне, без механічних пошкоджень. Виготовляю підрамник, натягую тканину. Полотно проклеюю. Від ґрунтування залежить час існування зображення. Малювати картину на необробленому полотні не рекомендується.

Найдорожчою для творчості є масляна фарба. Туба у 20 мл коштує до150 грн. Ціна комплекта — 1,5 тис.

— Найціннішими є фарби "Невська палітра". Набір коштує понад дві тисячі, — говорить Іван Миколайович. — Часто фарби привозила старша донька Ірина зі Сміли, Черкас. Дефіцитними завжди є основні кольори: білий, жовтий, рожевий.

Найбільше задоволення отримав, коли писав пейзаж "Ай-Петрі". Працював над ним більше двох місяців. Подарував племіннику Арсену на ювілей. Він живе у Сімферополі.

Малювання вимагає напруження очей, тому лікарі порадили Іванові Ключинському поберегти зір. За станом здоров'я художник зараз припинив діяльність.

"Осінній пейзаж" продав за сім тисяч гривень

— Коли мені виповнилося п'ять років, сім'я переїхала з Білорусі в Узбекистан. Жили у Ташкенті, — розповідає Іван Ключинський. — В 15 років поступив у тамтешній філіал Московського поліграфічного технікуму. Одночасно працював на місцевому заводі "Автотрактордеталі". Після третього курсу покинув технікум і вирішив поступити в Ташкентське училище художнього мистецтва. Захотів стати художником. Не судилося. Призвали в армію. Став курсантом авіаційної школи в Калінінграді.

У 20 років приїхав в Україну і поступив в Харківське вище авіаційне училище. Отримав спеціальність інженера-техніка.

— Армії віддав 25 років, — продовжує. — Розпочинав службу неподалік узбецького міста Термез. Обслуговував військові літаки. Через три роки потрапив у Німеччину. Служив у Польщі, Угорщині. Повернувся в Союз 1971-го. У середньоазійські степи не захотів. Обрав Україну.

На Вінниччину Іван Ключинський потрапив 1980 року. Зупинилися з сім'єю в Гайсині. Разом із дружиною Валентиною Семенівною виховали двох доньок. Старша, 49-річна Ірина, мешкає в Смілі на Черкащині. 45-річна Оксана живе і працює в Гайсині. На пенсію Іван Ключинський пішов 1985 року майором.

Художник-самоук виставляв роботи у Черкасах 2010-го. За рік — у Гайсині в краєзнавчому музеї. Йому подарував "Мар'янівську церкву", написану шість років тому. Багато творів роздав знайомим і рідним. Пише і під замовлення.

— 2013-го приїхав до мене чоловік із Вінниці, — розповідає Іван Миколайович. — Уважно роздивлявся картини. З-поміж усіх вибрав "Осінній пейзаж". Запропонував за полотно 7 тисяч гривень. Мої картини є також у Києві, Смілі, Черкасах, Сімферополі.

×