— Малою хотіла мати багато дітей. Щоб мене всі любили, цілували. Проте здавалося, що це фізично неможливо, шкідливо для здоров'я, — каже 42-річна Тетяна Алєніна, мати 13 дітей. Із чоловіком 46-річним Олександром мешкають у селі Василівка за 30 км від Полтави.
На кінцевій зупинці автобуса у Василівці зустрічаємось із сіроокою Тетяною Юріївною. Вона невисока, кутається в чорну дублянку. Говорить російською.
З батьками живуть дев'ять дітей — 13-річний Артур, Тимур, 12 років, 11-річний Назар, Таїсія, 10 років, 8-річний Захар, Олександр, 7 років, Андрій, 5 років, 3-річний Лев та Юрій, 1 рік. Четверо старших- 15-річна Анастасія, Аліна, 17 років, 19-річна Марина та 21-річна Олеся — живуть, працюють і навчаються в Полтаві.
Будинок Алєніних стоїть на вул. Остапа Вишні, 2Б. За сірим європарканом гавкає пес. За коричневими воротами праворуч — клумба з каміння, вазонів і декоративних дерев. Ліворуч — будівля з дахом, без стін.
— Тут колись був гараж. Ми з нього зробили літню кімнату для відпочинку. Поставили диван, стіл і стільці.
У дворі стоять малий синій трактор і бордовий "Мерседес Спринтер".
— Зручно всією родиною на море їздити. Вибираємося щороку, — розповідає Тетяна Алєніна.
За огорожею з рабиці видно молоді дерева.
— Посадили сотню — сливи, яблуні, вишні, груші. На всіх дітей не накупиш стільки, а тут своє буде. На майбутнє планую й продавати.
Проходимо у хлів. Тут двоє телят і стільки ж корів. Найбільша — Лайма.
— Тварини лагідні. На них діти навіть катаються. Молоко ж вживаємо і продаємо, — гладить чорно-білу. — Ще маємо пасіку. Щоправда, цьогоріч похворіли й вимерли бджоли. Плануємо завести знову.
Також у дворі є свої дві свердловини — для поливу і для пиття. Невелике зерносховище, курник і свинарник.
Будинок має чотири жилі кімнати. Тамбур перегороджує вішалка. На ній із десяток курток. На кухні стоять холодильник і велика морозильна камера. Під вікном — довгий стіл. У стіні ніша з мікрохвильовкою. Барна стійка відгороджує їдальню від плити й мийки. Із-за неї виглядає білий чуб — голова сім'ї Олександр Володимирович ремонтує забитий стік.
Раніше працював буровиком, проте п'ять років тому покинув роботу, вирішив бути вдома. Родина живе на 12 тис. грн щомісячної державної допомоги на дітей і деяких продажів із господарства.
У кухню забігає блакитноокий білявий Захар.
— Я навчаюсь у третьому класі. Коли виросту, зводитиму будинки в Україні, — каже.
Господиня ставить на стіл борщ, домашню ковбасу, намазку з сала й домашній плавлений сир.
Познайомилися Алєйнікови одразу по поверненню Олександра з армії. Тетяні було 16 років. На п'ятий день запропонував одружитися.
— Я відчув, що цю людину створили для мене. Чого тягти? — каже.
— Показав дачу і сказав: "Цей дім скоро буде наш. Ми тут будемо все садити разом". За рік одружилися. А ще через чотири роки з'явилася Олеся, — згадує Тетяна.
Лев умощується матері на коліна, з 3-літрового пластикового відерця ложкою їсть мед. Слідом вбігає син Олександр. У нього між носом та оком чималий шрам.
— Три роки тому покусала наша німецька вівчарка, — пояснює батько Олександр. — Різали свиню і кинули шматок собаці. Саша вирішив подати ближче, у пса спрацював інстинкт — схопив сина за голову. Дякую Богу, що не загриз і не зробив калікою. Собаку застрелили.
Вечорами старші діти ходять у місцевий клуб грати в настільний теніс. Двічі на тиждень батьки возять їх у музичну школу №1 до Полтави. Грають на скрипці, піаніно, гітарі, фортепіано, бандурі та співають.
Назар уважно слідкує за моїми записами в блокноті, допомагає перерахувати всіх членів родини. В цей час четверо молодших бігають довкола.
— Де я? — питає Олександр, заглядаючи мені через плече.
— Коли мені було 19 років, шукала сенс життя. Питала у людей — не відповідали. Запитала Бога. Навіть ногу у жертву запропонувала за пізнання сенсу. Відповів — мене збила машина. З осколочним переломом ноги потрапила до лікарні. Туди прийшла жінка, євангелістка. Слухати її неможливо було, як баба базарна. Дала мені почитати книжечки. З них я і дізналася, що сенс життя — у коханні. А діти — наслідок цього почуття.
— Олеся у Машівській музичній школі викладає гру на гітарі. Живе з хлопцем у цивільному шлюбі, — продовжує Тетяна Юріївна. — Марина навчається у педагогічному на психолога. Раніше закінчила музичне училище по класу теорія музики. Грає на трьох різних інструментах. У дитинстві вона мріяла бути ветеринаром. Фотографувала, як корова народжує. Хотіла коня, проте його не було, тому об'їздила всіх корів і свиней. А в 15 сказала: "Мамо, я до корів більше не піду". Аліна провчилася два роки в музичному на бандурі і зрозуміла, що її більше цікавить історія. Тому пішла навчатися на археолога. Анастасія — у музичному на хормейстера. А молодші поки що з нами та в школі.
— Музика розвиває пам'ять і моторику пальців, — каже Олександр. — Артур вивчає фортепіано. Тимуру подобається щось майструвати. Назар і Тая вчаться грати на скрипці. Також донька полюбляє рукоділля — ліпити, клеїти.
— Захар просився на скрипку, — додає Тетяна. — Проте непосидючий та інколи вредний, як буря. Розвернеться — щось розіб'є. Топне — щось провалиться. Ліг на диван — порвав. Артур любить мріяти. Назар одразу бачить, де вигода і де менше роботи. У селі жити точно не буде.
Щодня Тетяна витрачає до 5 год. на приготування їжі.
— Багато здоби пече. Здебільшого пиріжки, — каже Олександр.
— Любимо каші. Вдень повинно бути щось молочне, — додає Тетяна. — Також супи й борщі. Картопля рідко буває у раціоні. Щоденно варю 8-літрову каструлю борщу. Мішка цукру вистачає на місяць, а ще 3-літрове відро меду за тиждень може піти. Борошна — півмішка. На зиму закатую по 50 3-літрових банок огірків, помідорів і томатного соку, варення — 50 літрових.
Найчастіше батьки й діти дарують одне одному цукерки або саморобки.
— Замість квітів Саша мені дарує дерева. На останній день народження купив надувний човен. Давно мріяла про нього, хоч і не рибалю, — сміється Тетяна.
Зранку найпершими прокидаються четверо старших хлопців. Допомагають по господарству — підмітають, відкидають сіно, доять корів апаратом, приносять дрова.
На коровах більш за все любить кататися Андрій.
— Підійде, поставить стілець, заплигне, палкою шльопне — і поїхав, — всміхається Тетяна.
Зимові вечори родина проводить здебільшого у залі, де є телевізор і ноутбук. Улітку відпочивають біля річки. Збираються вечорами коло вогнища та співають пісні.
У прохідній кімнаті стоїть піаніно. У дитячій — теж. В одній кімнаті сплять Артур і Тимур. В другій — Назар, Захар, Олександр, Лев та Андрій.
У залі молодші дивляться мультик на великому телевізорі, Артур грає на ноутбуці у гонки. Сучасні телефони дітям не купують.
— Ґаджети забирають людей в інший світ. Коли всі сидять по своїх норах — це не добре, — говорить Олександр.
Проходимо у віддалену велику кімнату, на стіні — грибок.
— Просили місцеву владу виділити кошти на утеплення. Наче не відмовили, проте і не запевнили, що дадуть, — каже Тетяна. — Льгот від держави майже не отримуємо.
Повертаємося на кухню. Лев залазить на лавку, тягнеться до шоколадних цукерок. Тая починає грати на скрипці. З кімнати чути піаніно — це Назар.
Подружжя починає збиратися до Полтави. Пропонують мене підвезти. На гостинець дають пакет сиру.
Смачний рецепт плавленого сиру від господині
0,5 кг жирного сиру збити блендером або перетерти. Потім топити на водяній бані. Через 5 хв, коли підуть бульки, додати пів чайної ложки соди і розмішати. Коли знову почне булькати, вкинути розмішане яйце й швидко перемішати. Посолити, додати за смаком трохи цукру. Коли сир почне тягтися за ложкою — зняти з вогню і покласти 50 г масла.
4 
Коментарі