— Цілий день дзвонили з привітаннями. Заходили керівники району, місцевої влади. За столом не сиділи. Поздоровляли й дарували квіти. Відзначали день народження у вузькому сімейному колі, — розповідає 78-річна Катерина Войтенко із села Ланна Карлівського району. 20 травня її чоловік Іван Іванович відзначив 96-річчя. Він найстарший учасник Другої світової війни у районі.
Подружжя живе у квартирі. Катерина Сергіївна запрошує всередину. Показує фотографії із сімейного альбому.
— Правда ж мій Ваня найвродливіший? — говорить про світлини із чоловіком у молодості. На них він стрункий і усміхнений солдат.
Одним із перших Івана Івановича привітав онук Сергій, 32 роки. Приїхав у гості з дружиною 28-річною Крістіною та сином Назаром, 3 роки. Подарували декоративну подушку під спину для сидіння й наручний годинник. Із Росії до іменинника приїхала донька Лара, 59 років. Вручила окуляри.
Катерина Сергіївна наготувала для гостей овочеві салати, молоду картоплю з рибними котлетами, спекла торт. Онук посмажив шашлик, якого дуже хотілося імениннику.
Іван Войтенко — підполковник у відставці. Народився в селі Василиха Ставищенського району на Київщині у сім'ї робітника. Закінчив сім класів школи, навчався у технікумі механізації сільського господарства.
— Коли розпочалася війна, записався до лав Червоної армії. Воював у складі 226-ї дивізії розвідником, — каже Іван Іванович.
Потирає зап'ясток руки пригадуючи свій перший бій — 30 серпня 1941 року, під час оборони Дніпра. Тоді радянським солдатам довелося відступити.
— А в бою за Василівку Полтавського району я отримав серйозне поранення в голову, — розповідає ветеран. — Після госпіталю направили в Омське артилерійсько-технічне училище, де навчався на інженера артилерійської техніки й усіх видів зброї. Потім визволяв Запоріжжя, Кіровоградщину.
Із 1944 року ми звільняли Європу — Румунію, частину Угорщини, Австрії. Після капітуляції ворога — отримали наказ переслідувати його. Наздоганяли. Я вилазив із танка з червоним прапорцем, хоч товариші попереджали мене, що так фашисти уб'ють.
Для мене війна закінчилася 11 травня. За 19 років після неї я повернувся на Полтавщину. Працював на керівних посадах. У Ланній зустрів свою долю — Катю Сергіївну. Вона — мій лікар і вчитель, — посміхається до дружини.
Сподівається побачити часи, коли війна в Україні припиниться.
— Війна розпочинається тоді, коли забувають попередню, — говорить Іван Іванович. — Що нині коїться в головах політиків, які цінності прищеплюються молоді? Насправді ніщо не варте людського життя. Сподіваюся побачити час, коли сини України перестануть гинути за її територіальну цілісність та мирне небо.
2 
Коментарі