— Чао, Джокович, — бармен підходить до мене, реагуючи на жест, і наливає червоного вина.
Це було торік, у травні. Сиджу в Римі, прилетів на фінальний матч Кубка Італії між "Ювентусом" та "Міланом". Шкода, що термін його проведення "розійшовся" з тенісним турніром за участю мого улюбленця — Новака Джоковича.
Але футболку з його ініціалами я таки прихопив із собою. Бармен помітив.
Загалом одяг — моя слабкість. Байдужий до смартфонів, маю кнопковий телефон за тисячу гривень і не зважаю на це. Але постійно чую докори від матері за те, що одягаюся в дорогих магазинах.
— Цю футболку ти купив у "Європейському", а міг би піти в магазинчик біля військової частини зв'язківців і одягтися там на ці гроші на все літо, — звична її платівка, я уже й вухо на це не веду.
Три роки тому дивилися з нею матч Новака на відкритому чемпіонаті Австралії.
— Дивись, яка на ньому гарна футболка, — каже мама. — Давай і тобі таку купимо.
Я посміхаюся і відповідаю тільки подумки:
— Знала б ти, скільки вона коштує.
Нещодавно дізнався про це сам. Не втерпів, поїхав до Києва, зайшов до фірмового магазину "Лакост" і купив. Брендову.
Недавно показав її матері.
— Гарна, — схвалила. — Скільки віддав?
Знов у мовчанку зіграв, втішаючи себе тим, що зусиллям волі відмовився від брендових шортів.
Коментарі