Пасічник з Абазівки півстоліття готує медовуху

— Зараз сім'я звільнила мене від усіх сільськогосподарських робіт, щоб займався лише пасікою і питним медом, — говорить 79-річний Петро Деркач з Абазівки Полтавського району. Чоловік у теплій жилетці поверх бежевої картатої сорочки дістає з пластикової теки почесні грамоти члена Спілки пасічників України. Ставить на стіл дві пляшки медовухи — червоного й помаранчевого кольору з яскравими етикетками "Мед питний "Абазівський". Напій варить 50 років.

Спілкуємося в холі шпиталю для ветеранів війни у Полтаві. Тут Петро Михайлович узимку поправляє здоров'я. Поглядає з-під кошлатих брів.

— Живу з сім'єю меншого сина Олександра. Здорово помагає пасічникувати невістка Наташа. Моя пасіка — на колесах, їздимо в поля. Як розформірували артсклади, продавали прицепи з-під пушок. Я їх порізав і зробив просторий прицеп із підвісками, щоб вулики не підскакували. Вивезти прошу сусіда-фермера. Трактором зачепив — і поїхали. Біля бджіл живу, з ними у степу кочую. Цього року трошки постояв у Кованчику поблизу полів фермера Ігнатьєва. Там оддалік було гектарів 30 гречки. Вийшов мед не гречаний, але на колір трохи коричневий. Возив вулики по Полтавському, Решетилівському районах. Був у Зіньківському — в Пишненках, Саранчівці. З керівниками господарств, фермерами завжди договоряюся перед цвітінням. Попереджають, коли працюватимуть із хімікатами. Всі порядні люди. Цього року майського меду не було через погану погоду. Взяв акацієвий, липовий, із різнотрав'я, соняшниковий. Найсолодший, найбагатший на глюкозу мед — соняшниковий. І сердечникам дуже корисний. Я його люблю найбільше, хоч перепробував усяких.

Петро Деркач почав пасічникувати 1968 року. Працював тоді головним агрономом у Василівці Полтавського району. Якось спіймав у лісосмузі три рої. Самому розводити бджіл було ніколи. Пороздавав сільським пасічникам.

— Я молодий був, роботі преданий. У полі жив, — усміхається, зморшки промінцями розбігаються по обличчю. — Дружина працювала зоотехніком. Подумав, коли мені тими бджільми заніматься? А колгоспний пасічник як узнав, дуже мене вилаяв. Коли спіймалися ще три рої, дав мені три порожні вулики й увесь інвентар. Сітку, димокурку, вощину. Відтоді й пасічникую.

Розкладає газети з фото. На них сім'я у вишиванках торгує на День меду у центрі Полтави.

— Мед появився у раціоні людей, коли не було інших підсолоджувачів. Мабуть, ще тоді хтось розбавив його водою, у теплі пройшла ферментація й утворився в невеликій кількості спирт. Випив — стало чоловікові харашо. Отак і почали готувати питні меди. Відро меду можна розбавляти одним, двома чи трьома відрами води. Сахаристість на початок варки має бути не менше 25 процентів. Заміряю спеціальним прибором. Три години вариться розчин меду з водою. Увесь час я з шумовкою стою над ним, збираю пінку — азотисті білки, шкідливі для організму. До наступного утра мед охолоняє. Сахаристість стає вже 30 процентів. Потім добавляю 20 відсотків свіжого ягідного соку. На кожній свіжій ягоді — суниці, полуниці, винограді, калині — є дикі дрожжі. Маю спеціальну електричну тертушку для видалення кісточок — вишневих, калинових, тернових.

Вкусна медовуха — з крижовника. Грає дуже харашо — бурно, аж випирає. Днів 30–35. Потім бродіння припиняється. Мед зливаю через харчову трубочку в другу посудину. На дні остається осадок. Його використовую повторно. Технологія складна й довга. Коли ферментація закінчується, питний мед днів 40 вистоюється у квартирі, потім до году дозріває в підвалі. Моя медовуха буває однорічна, а то й півторарічна. Без штучних добавок. Після дозрівання спирту має не більше 16 градусів. Додатково не спиртую. Коли варю, обов'язково добавляю шишки хмелю і трави в мішечку. Якщо хмелю не додати — напій із невеликим вмістом спирту може почати грать заново.

Петро Михайлович читає вірш про медовуху.

— Якщо пити грамотно і в міру — корисна для обміну речовин. Багата на вітаміни й мікроелементи, містить калій, фосфор, рубідій, кобальт, залізо, марганець, магній, йод. Тонізують організм складні ефіри, альдегіди, біотин, вітаміни С, В, РР. Помірне вживання зміцнює артерії, знижує рівень холестерину, протидіє серцево-судинним захворюванням, уповільнює старіння тканин. Підвищує апетит, лікує застудні, шлункові хвороби, безсоння.

Показує на фото бджолине обніжжя. Крупинки відриваються від бджолиних лапок, коли комаха протискується у вулик через маленькі отвори пилкоуловлювача.

— Років 20 назад, як був головою колгоспу, чуть не получив інфаркт. Опинився в кардіодиспансері. Там один дідок посовітував пити бджолине обніжжя. Воно помогло. Відтоді вживаю. Харашо впливає на серце, розріджує кров, підтримує імунітет. Допомагає при ішемії, стенокардії. За зиму наробив собі пилкоуловлювачів 50 штук. Є спеціальна сушарка з температурою 40–45 градусів, щоб не перегрівалися цілющі речовини. Зберігаю готове обніжжя у скляному посуді.

Роблю настойки з різних продуктів бджільництва. Прополіс настоюю на 70-процентному спирті. Це найсильніший антибіотик. Ним лікують виразку шлунка, 12-палої кишки. Настойкою воскової молі — шкідника, що поїдає віск — лічать навіть туберкульоз. Вона знижує холестерин. У бджолярстві відходів не буває. Усе цілюще, навіть мертві бджоли — підмор. Настойка на них допомагає при простатиті, аденомі, прочищає судини мозку.

На наступному фото Петро Михайлович у вишиванці посеред квітучого гречаного лану.

— А це я у гречку вскочив, коли був із бджолами у полі, — сміється. — Сей год отпразнував 50 років свого заняття. Дружу з багатьма пасічниками. Особливо з Михайлом Васильовичем Приходьком з Івашок. Із двоюрідними братами Василем та Іваном Костюками. Зараз в одного пасіка в Диканському районі, а в другого — у Носівці Полтавського району. Було, виїжджаєм разом у маю на акацію днів за три до цвітіння, та й кочуємо гуртом, доки соняшник відцвіте. Місяців чотири. Ночуємо коло пасіки по черзі. Біля неї робота завжди є.

Старший син пасікою не займається, ніколи. Та й укуси переносить важче. В мене один раз був випадок нехароший. Приїхали зі степу, розгружалися. Один вулик на 30 рамок упав і розсипався. Прийшлося руками бджіл збирать. Укусило до 100 штук. Було важко, та минулося благополучно. Ми коли вечеряли — прийняли трохи алкоголю. Це і помогло. А медицина від укусів рекомендує димедрол. Коли жалять за руки — витираю уксусом, розбавленим наполовину водою.

Показує яскраву етикетку на пляшці вишневого питного меду. На ній садиба поміщика Абази 1848 року. Жив у Петербурзі, в Абазівку приїздив щоліта. Влаштовував бенкети. У помісті були гуральня й винокурня. Там робили питний мед, різні наливки. Поміщик Абаза розводив коней. Мав іподром і псарню. Під нею — підвали.

— Зараз у колишній поміщицькій псарні розташований Будинок культури. Коли я був головою колгоспу, там зберігали засолки, картошку на насіння. Нині підвал закритий.

Петро Михайлович проводжає до дверей відділення. Просить у статті подякувати всьому персоналу — від завідувача до санітарок. Називає по іменах.

— Вони всі до мене, як до батька ставляться. А за добро завжди треба дякувать. Трудящі люди — як бджоли. Їх берегти слід.

Із дружиною, 78-річною Олександрою Олександрівною, прожили разом 54 роки. Познайомилися студентами. Одружилися на останньому курсі сільськогосподарського інституту. Мають двох синів — Олександра, 45 років, та Сергія, 50 років, і двох онук — Аліну та Владу.

2 тонни меду качає щосезону зі своєї пасіки Петро Деркач. З одного вулика — майже 25 кг. Має до сотні бджолиних сімей. 100 грн коштує 1 л меду, 0,5-літрова пляшка медовухи — 60 грн.

Літр меду продавав за 100 гривень

Торік Петро Деркач продавав літр меду за 100 грн. Найбільше купують липовий.

— Ціну ми не піднімали проти прошлого году, бо люди живуть біднувато. Непогано беруть липовий. Питають акацієвий, гречаний. Є постійні клієнти, на різних святах по селах часто сім'єю торгуємо. Цього року приглашали на "Решетилівську весну", на дні села в Багачку, Градизьк, до театру Гоголя в Полтаву. В Абазівці гарно День села святкували. До чотирьох утра гуляли. Були артисти з Києва, салют великий.

×