— Випивати почав з 15 год. Перед армією добре закладав. А років у 20 тижнями не просихав. На роботах не держався, — розповідає лохвичанин Олександр, 35 років. — Разів 10 возили до різних бабок. Помагало на тиждень, два. Було, в той же день розв'язувався.

Його направили на примусове лікування від алкоголізму в село Снітин Лубенського району. Звідти втік, бо пацієнти приносили у палату спиртне.

— Мати повозила ще по знахарях, — продовжує Олександр. — А тоді каже, в тебе біс вселився. У селі Катюжанка під Києвом є батюшка — почитає молитви і пити не хочеться. Мені не допоміг.

Олександр, щоб купувати спиртне, почав красти. Відсидів три роки у в'язниці.

— Перестрів знайомий, умовив лікуватися в нашій мєстній церкві Посольства Божого, — розповідає. — Лєченіє — молитися. Іногда повторювали слова і робили гімнастику. Це щоб у голову луччє вдовбалося. Удень прибирали територію церкви. За гріхи наказанія — вірш написати або їсти у боксьорських рукавицях. Пробув там п'ять місяців, набридло, втік. Усе, що заробляв на стройці, ішло на бухло. Мати не витримала, повезла у Ромни на Сумщині у клініку приватну. Там зробили якийсь укол, дали бумагу підписати, що єслі вип'ю — кранти і доктор не винуватий. Чув, після таких уколів не відкачують. За дуже великі гроші можуть вколоти лікарство, щоб побухать пару днів. А потім знову штрикнуть, щоб не пив. То я два місяці не бухаю. З родичами помирився, роботу знайшов.

У Полтавському обласному диспансері кажуть, лікування у релігійній громаді може бути небезпечне.

— Хворого тримають у повній ізоляції. А після тривалого запою йому потрібна детоксикація — очистити організм. Якщо цього не зробити, людина може померти, — пояснює 50-річний Дмитро Храмов, психолог обласного диспансеру. — Ворожки, кодування у приватних клініках без ліцензії — пустишки. Якщо після їхнього відвідування перестали вживати спиртне, це перемога людини, а не знахарів.

×