У центрі Полтави по вул. Жовтневій поблизу магазину побутової хімії та косметики "Астера" зібралися представники чотирьох громадських організацій зі свічками й державним прапором.

Поряд у кошиках — шість лампадок, хлібина, кілька кетягів калини та колосків. Так громадські організації вшановують пам"ять жертв Голодомору.

— Стоятимемо тут рівно сто днів — із Дня соборності аж до поминального понеділка щовечора з 17.00 до 18.00, — пояснює голова Полтавського обласного товариства політв"язнів і репресованих 72-річний Володимир Гнітько. — Ми вже два роки поспіль запалюємо свічки в день Голодомору на Софійській площі в Києві. Цього року, на 75-ту річницю, вирішили поставити "Варту пам"яті".

Першим на призначене місце приходить, спираючись на палицю, 82-річний полтавець Леонід Півень. Він у Голодомор втратив двох молодших сестер і матір.

— Я пишу книгу про своє життя. З онуком Романом складаємо вірші про Голодомор, — каже Леонід Федорович, час від часу схлипуючи. — Ми тоді жили в селі Соколовщина Диканського району. Батька енкаведисти забрали 1929-го, нас розкуркулили. Мати зі старшою сестрою пішла в сусідню Бречківку шукати нам поїсти. А я з меншою на два роки Полею — по полях і лісах. Мені тоді було шість років. Їли молочай, сверіпу, будяки. Сестричка померла в мене на руках. Я загорнув її в рядно й закопав у колодязі зі сміттям. Мами у Бречківці не знайшов. Їв там із помийної ями колгоспу залишки обідів механізаторів — лушпайки з картоплі, горошини, шукав зернята попід коморами. Маму побачили мертвою в траншеї. Тітка загорнула її в грязюку, щоб тіло не розкльовували ворони. Де мала Федося, до сьогодні не знаю.

Леоніду Півню дають лампадку й запрошують до варти. Перехожі зупиняються, дехто фотографує дійство на мобільні телефони.

— Що, знову ті "Регіони"? Ніяк не вгомоняться! — обурюється жінка років сорока до свого чоловіка, побачивши верхню блакитну частину державного прапора.

— На цьому місці раніше було приміщення "Торгсину" (російською — торговля с иностранцами), — розповідає юрист Анатолій Банний, 47 років. — Люди, змучені від голоду, несли сюди фамільні коштовності, щоб обміняти на хліб.

— А тепер виходить із "Астери" помічниця завідуючої і кричить: "Ви вже відсвяткували свій Голодомор. Йдіть звідси!", — говорить Гнітько. — А росіяни підходили й говорили, що ми їх не поважаємо.

До гурту підходить студент четвертого курсу Полтавського педуніверситету Іван Лаврусенко. Він родом із Лубенського району.

— Я вже другий день тут. Учора з друзями проходив повз варту і навіть соромно стало. Я, майбутній історик, і ще досі не був тут, — каже він. — Зі школи виніс про 1933 лише кілька фактів. Емоції і свідомість з"явилися згодом.

— Не до всіх ця свідомість приходить. Для 70 відсотків молоді це просто нудна сторінка зі шкільного підручника, — додає голова молодіжного об"єднання "Полтавщина" Віктор Трофименко. — Вони вважають, що ми тут "от нефіг дєлать".

×