Жителі 100 будинків на схилах при в"їзді в Лубни потребують негайного відселення. Цю місцевість тутешні називають Хорольським спуском. Земля з-під будинків сповзає до річки Сули. У небезпечній зоні живе понад тисячу осіб.
— Це вулиці Крута Карпилівка, Фрунзе, Степана Разіна, — розказує міський голова Лубен Василь Коряк, 56 років. — На кожній по 25–30 таких будинків. Торік Міністерство з надзвичайних ситуацій виділило 800 тисяч гривень на відселення людей. Сюди приїжджали полковники-підполковники, лазили по схилах, визначали, кого відселяти першочергово. Коли прийшли гроші, ми купили вісім квартир. Щасливі люди розселилися, і все. Тепер знову пишемо, що зсув продовжується. І цього року проситимемо 10 квартир.
Лубенка Надія Довбиш вісім років тому переселилася зі схилу. Жінка першою помітила, що земля під будинком рухається.
— Це почалося 1997 року, — розказує. — Я замітила на простому надвірному туалеті. Було, почищу — і він стоїть років зо два. А то почистила пізно зимою. Дивлюся — через три місяці в ямі повно води. У туалет не можна було сходити. І вікна хати сідали у землю. Почала добиватися.
Жінці у міськвиконкомі казали, що в неї хата стара, і вона не робить у ній ремонт.
— Ніхто мені не вірив, що тут оползень, доки не пішов конкретно обвал. Коли земля почала падати, тоді вони забігали, — каже Довбиш. — Мені дали папір із МНС, що відселяють на Гагаріна у трикімнатну квартиру. А міськвиконком дав перероблені кімнати з общежитія. Там балкону не було, ванна сидяча.
Жінка продала те житло, розділилася з чоловіком і купила неподалік приватний будинок. На старе дворище приходить улітку збирати абрикоси і провідати сусідів.
Заходимо у двір до 83-річної Марії Микитенко. Жінки не бачилися кілька років. Обіймаються, радіють. Марія Григорівна показує свіжовикладені цегляні стіни:
— Із дочкою і зятем ось переложили стіни, фундамент заглибили на 70 сантиметрів, укріпили. Ні копійки ніхто не дав. Наскладала з пенсії, діти допомогли. Більше восьми тисяч витратили. Коли був зсув, мій рівний город став трьох"ярусним.
Восени і влітку Марія Микитенко цементним розчином замащує тріщини. Цієї весни, каже, нові не з"являлися.
Міська влада пропонувала жінці переселитися у гуртожиток. Вона відмовилася.
— Чого я своє покину й піду в той гуртожиток? — обурюється. — Я і так усе життя в гуртожитку прожила.
Не всі жителі зсувонебезпечного схилу хочуть переїжджати у квартири.
— Там квартплата велика. На одну пенсію я її не потягну, — каже Валентина Гузівська. — У будинку хоч лічильники. Як прийде черга і даватимуть квартиру, то, може, й піду.
Жінка каже, що торік уночі було чути, як тріщать стіни:
— Спати страшно було, хоч сто грам пий.
4 
35413
Коментарі