Воно повністю провальне. Крім нас, ніхто не виконував своїх зобов'язань. Російська Федерація й надалі обстрілювала наші позиція, завдаючи нам втрат. Це була мертвонароджена ідея. До цього у нас було не одне перемир'я — хлібне, шкільне, великоднє... Скоро ми вже поб'ємо рекорд Югославії — там було 24 перемир'я у Боснійській війні. Аж доки не прийшли війська НАТО і не розгромили обидві сторони.

Річ у тім, що ми ні з ким не домовлялися про це перемир'я. Ми повідомили Росію та ОБСЄ, що всеосяжно припиняємо вогонь. Росія практично одразу ж заявила, що вона не є стороною конфлікту і не несе відповідальності за виконання зобов'язань іншою стороною. А ми з іншою стороною переговорів не вели. Тож перемир'я було приречене на невдачу.

Це важко назвати затишшям. Те, що не пускають журналістів, і що Міністерство оборони обраховує реальну кількість обстрілів — це не затишшя. Прибувають борти з пораненими. Минулого тижня до Києва прийшов борт — це означає, що у Дніпрі та Харкові вже повні військові госпіталі.

У збройних силах повна деградація в плані морального стану і бойового духу. Є пул підрозділів, що постійно беруть участь у міжнародних навчаннях. Вони є фасадом збройних сил, їх постійно висвітлюють у ЗМІ. Але для більшості збройних сил нічого не змінилося. Як сиділи вони в окопах — так і сидять. Як були батальйони неукомплектовані й обмежена боєздатність — так усе і лишається.

Проблема в тому, що наш президент не знає, що робитиме завтра. Сьогодні каже одне, завтра інше. Стратегія у нього відсутня, навіть на один-два кроки вперед. Пан Кулеба (Дмитро Кулеба, колишній міністр закордонних справ України. - Gazeta.ua) намагався діяти, але без особливих результатів.

Яскравий приклад — "Північний потік-2". Хіба наші політики не читали документ, підписаний у грудні 2019 року на Паризькому саміті? При тому, що економіка Європи зростає, і відповідно зростає потреба в газі — контракт підписаний на зменшення транзиту. І ніхто не зрозумів, що десь буде альтернатива нашій газотранспортній системі? І таких прикладів безліч.

Росія цілком байдужа до цього перемир'я. Восени 2020 року Путін заявив, що нема про що розмовляти з Зеленським, бо він не виконує обіцянок. З 2014 року позиція Росії не змінилася ні на йоту, і вона жорстко стоїть на ній. Тому Путін відмовлявся від зустрічі і тет-а-тет, і в нормандському форматі. Він заявляв — розмовляти про Донбас не будемо, ідіть у Донецьк і Луганськ і там ведіть переговори. Час Путіну не заважає — він просто вичікує.

Щодо заяв Німеччини. Формула Штайнмаєра — це ті самі "Мінські домовленості", тільки розписані покроково. Власне, юридично такого документу навіть не існує. Просто Франк-Вальтер Штайнмаєр, будучи міністром закордонних справ Німеччини, запропонував: якщо ви не можете виконати Мінські домовленості — давайте розпишемо їх на маленькі кроки, аби виконувати поступово. Місяць тому Штайнмаєр на зустрічі з журналістами сказав, що ніякої формули не існує — він просто запропонував методику виконання. Чому Німеччина так наполягає зараз на виконанні цієї формули? Кажучи військовою мовою — це "дембельський акорд" пані Меркель. Вона вкотре демонструє Путіну повну лояльність. Явно не обійшлося без прохання останнього натиснути на Україну — і Меркель залюбки це зробила. Натомість вона отримала "Північний потік-2". У полістсили Меркель — Християнсько-демократичного союзу — проблеми з рейтингом, він просідає. А такі перемоги, як запуск "Північного потоку-2" і зовнішньополітичний здобуток — примус України до виконання Мінських домовленостей — можуть його підняти. При цьому Меркель байдуже, як вони будуть виконанні — в нашому чи в російському контексті. Але оскільки вона завдячує Путіну канцлерським кріслом — тому й грає на його користь. Я б не хотів, щоб пан Зеленський протягнув це політичне рішення через парламент, бо згадую події серпня 2015 року. Тоді під Верховною Радою відбувалися масові протести, бо намагалися протягти закон про особливий статус.

Росія ніколи не виконує умови перемир'я. Бо "їх там немає", як каже Путін. А ми мовчки погоджуємося. Ми ж не кажемо на міжнародному рівні, що Росія — сторона конфлікту. Наш президент взагалі панічно боїться Путіна та згадок про нього і Росію. Навіть під час виступу до роковин катастрофи MH17 він не наважився назвати Росію причетною до збиття Боїнгу. Хоча триває міжнародний суд, в матеріалах якого чітко прописана причетність вищого керівництва Російської Федерації.

Росія готується до військових навчань. Ці навчання планові, вони відбуваються кожні чотири роки. Цього року навчання будуть проходити вздовж західного кордону Білорусі. Вони хочуть імітувати ситуацію напередодні Першої світової війни. Ці навчання націлені на те, щоб продемонструвати НАТО, яка потужна Росія, і якщо з нею не рахуватися — вона може розв'язати війну, хоч регіональну, хоч світову. Україну ж як державу Путін взагалі не розглядає. Останній тиждень — погіршення ситуації на Донбасі та збільшення кількості обстрілів. Це може бути прикриттям перекидання військ західного військового округу до Білорусі. А заодно можливістю ще раз натиснути на Україну, змусивши Зеленського їхати на переговори в Донецьк і Луганськ.

Ми самі заморожуємо цей конфлікт і відтягуємо вирішення цієї ситуації. Ми страждаємо найбільше, бо зазнаємо втрат — війна іде на нашій території. Якщо Зеленському потрібен час для підготовки політичних та військових рішень — будемо вважати, що це ціна його політичного зростання. Сподіваюся, що з початком нового політичного сезону він розгорне політичну діяльність.

З іншого боку, щоб успішно розвивати політичний напрямок вирішення цих питань — треба починати з військового. Поки в нас не буде збройних сил, які здатні виконати завдання з відновлення територіальної цілісності України — ми на переговорах ніхто. З нами не розмовлятимуть, якщо у нас за спиною немає сили, здатної вирішити територіальну проблему.