Соціологи фіксують: у суспільстві є великий запит на нові імена у політиці. Згідно з опитуваннями, більшість людей не бачать у "старих" політиках перспективи. Тому покладають надії на нові обличчя. Вважають, що люди без політичного досвіду не будуть замішані в корупції. І зможуть змінити країну.

 

На початку року кількість тих, хто шукає альтернативу серед нових партій, вперше за 6 років перевищила число прихильників парламентських політсил: 46% проти 30%. Про це свідчить дослідження групи "Рейтинг". При цьому 69% опитаних хочуть радикальних змін.

У президентському рейтингу лідер "Кварталу 95" Володимир Зеленський вийшов на друге місце, набрав 8,2%. Попереду тільки Юлія Тимошенко з 11,9%. У чинного президента Петра Порошенка - 6,5%. Такі результати опитування Київського міжнародного інституту соціології, проведеного із 23 листопада по 3 грудня.

 

Gazeta.ua розпитала у політичних експертів: чому запит на нові обличчя активно проявився саме зараз. Чи можуть бути успішними у політиці люди не з політичного середовища? Де шукати нові обличчя і що має змінитися у країні, аби влада оновлювалася.

Володимир Фесенко, політолог, керівник Центру прикладних політичних досліджень "Пента":

 

- Запит суспільства на нові обличчя – це відображення кризи довіри до політичних еліт. Інша річ, що попит є, а достойних пропозицій нема. Коли соціологи запитують, кого ви бачите новими лідерами, називають відомих політиків. Це парадокс. Але й закономірно - люди не можуть підтримувати тих, кого не знають. А у ролі "нових облич" часто з'являються відомі люди. 2 найвідоміші фігури, які виглядають як потенційні кандидати у президенти – Святослав Вакарчук і Володимир Зеленський. Останній офіційно не заявляв про президентські амбіції, але веде те, що можна назвати передвиборчою кампанією. Щодо Вакарчука – незрозуміло.

Чому їх розглядають як потенційних кандидатів? Для частини людей вони є альтернативою нинішнім політикам. Це не просто популярні люди. Олег Винник теж популярний, але про нього не говорять як про політика. Вакарчук і Зеленський - проявлені у політичному контексті. Святослав був народним депутатом, часто виступає як громадський діяч із політичними заявами. Зеленський у своєму серіалі "Слуга народу" практично сформував міф, що людина з народу може стати президентом. Цей міф асоціюється з Зеленським. З другого боку, він виступає з пародіями, гумористичним тролінгом наших політиків. Це також додає питанню політичного забарвлення.

Чи будуть вони успішними в політиці – доведе тільки практика.

В історії достатньо прикладів, коли до влади приходили непрофесійні політики і були успішними. 2 із них показові. Вацлав Гавел, письменник, драматург, який після руйнування комуністичної диктатури у Чехословаччині став президентом. Його сприймали як альтернативу колишнім політичним елітам. Рональд Рейган – починав як актор, був головою профспілки акторів, потім став губернатором Каліфорнії, і обраний президентом США, маючи вже певну політичну кар'єру.

Нові обличчя не з'являються нізвідки. Вони повинні мати певну історію успіху. Макрон у Франції до президентства був міністром. Після Майдану з'явилися нові обличчя, але вони не проявилися як політики. Немає харизматичних лідерів.

Кризу лідерства переживають багато держав - від Ізраїлю до європейських країн, і навіть США. Перемога Трампа – її прояв.

Лідер – це специфічні особисті якості. 13 років тому новим обличчям у політиці був Анатолій Гриценко. Він позиціонує себе як чесну людину, і це так, корупційних скандалів за ним немає. Для порівняння, Олексій Навальний у Росії: неоднозначна постать. За короткий час зміг створити потужну мережу осередків своєї організації, виводить людей на вулицю. Гриценко чомусь не зміг цього зробити, хоча у політиці давно. Це дивує. Замало заявити про себе. Якщо ти маєш якості лідера, зможеш реалізуватися.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зеленський збільшує відрив від Порошенка на президентських перегонах – опитування

Деякі нові обличчя, можливо, зарано вистрибнули і трохи спалилися на тлі непопулярних рішень. Арсеній Яценюк став новим обличчям 15 років тому. Рано розпочав політичну кар'єру і на високих посадах. Інший політик – Володимир Гройсман, 2014-го був справді новим. Хоч до того був мером Вінниці.

Петро Олещук, політолог, викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка:

 

- Запит суспільства на нові обличчя – це втома від того, що одні й ті самі люди постійно обмінюються тими самими обвинуваченнями. Вони вже довго перебувають на високих посадах, але в країні мало що змінюється. Суспільство втомлюється від правлячого класу, бо він не виконує лідерських функцій. Політичні лідери повинні вказувати напрямок розвитку. А в нас правлячий клас законсервувався. За великим рахунком, це обмежений перелік осіб. Якщо й потрапляють нові обличчя, то вони швидко у цьому правлячому класі розчиняються. А суспільство чекає чогось справді іншого.

Від нинішніх політиків очікували значущих змін. Особливо якщо враховувати, якою ціною далися революційні перетворення. Правлячий клас усі процеси непогано контролював. Суспільний протест використали, аби замінити один клан на інший. Хто це розуміє, замислюється про те, що потрібні люди, не пов'язані з політикою. Це й пояснює високі рейтинги Вакарчука і Зеленського.

Суспільство потребує того, хто радикально відрізняється від інших і не має зв'язків із владою – не балотувався, не займав виборні посади. Люди хапаються за соломинку, до кінця не розуміючи політичні ідеї, які можуть супроводжувати того ж Зеленського. Але готові за нього голосувати, вважаючи, що гірше не буде.

Чи стане успішним політиком, скажімо, Зеленський, залежить від його команди. Зрештою, будь-який політичний лідер не є месією. Зеленський не тільки комік. Він менеджер та організатор, побудував бізнес-імперію навколо своїх гумористичних проектів. Тобто досвід управлінця в нього є. Ми не знаємо, наскільки він може бути застосований у політиці. Але потенційно я не бачу перешкод. У нас державу очолювали набагато гірше підготовлені люди для вирішення відповідних задач.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Історії 6 артистів, які успішно управляли містами, регіонами і країнами

Наша головна проблема – це відсутність партій у їхньому звичному розумінні. Як інституцій, які відповідають за зв'язок між політикою та громадянським суспільством. А найголовніше - за рекрутування нових лідерів. Цю функцію партії не виконують, бо вони, по суті, партіями не є. Це лідерські проекти. А якщо партія побудована навколо лідера, то нового там ніколи не буде. Там, де існують нормальні партійні структури, такого не буває. Анґела Меркель пішла з посади голови партії ХДС, одразу обрали наступницю. Партія не розпадається.

Валентин Гладких, політичний експерт громадської організації "Слово і діло":

 

Тенденція, яка проявилася і в США, і в Європі, зокрема, у Франції - це те, що американський політолог Джон Джудіс назвав "великий вибух популізму". Він проявляється у 2 моментах. По-перше, зневіра людей. Бо ті, кого вони обирають, насправді представляють не їхні інтереси, а банкірів і "жирних котів". По-друге, люди не вірять, що влада зацікавлена і спроможна щось змінювати в інтересах широких верств населення. В Америці Трамп прийшов до влади саме на такій риториці. І Беппе Грілло в Італії, і навіть Brеxit став результатом популістичного руху.

Насправді мова не про нові обличчя, бо ми бачили - Серьогу Лещенка, Свєту Заліщук, козака Гаврилюка, Володю Парасюка. Ми думали, що вони будуть принципово інакші, а вони виявилися такими самими. Новий совок відрізняється від старого совка лише віком. Тому, крім запиту на нові обличчя, є запит на інакші обличчя та політичні сили. Вони мусять у чомусь докорінно відрізнятися.

Тому і Вакарчук, і Зеленський мають перспективи. Що й відображається у рейтингах. Головне, хто визиратиме із-за їхніх плечей. Якщо упізнавані обличчя, вони потягнуть на дно і перспективних політиків.

Тарас Загородній, політолог, керуючий партнер Національної антикризової групи:

 

- Запит на нові обличчя є на усіх виборах. Але у більшості - мало шансів на перемогу. У Зеленського вони є. Зараз у нього активно зростає рейтинг. Його позиціонують як людину, яка сама себе зробила, він не пов'язаний з жодними ієрархіями - радянськими, комсомольськими. Більш адаптований до життя. Родом із Кривого Рога, депресивного міста на Дніпропетровщині.

У Вакарчука як політика не вірю. У політиці треба мати стійку психіку - витримати тиск, критику. Не бачу таких якостей у Святослава. Хотів би побачити його першу зустріч із виборцями, а не на тусовках, форумах, конференціях, до яких звик. Чи витримає психологічно кампанію, чи зможе ухвалювати непопулярні рішення. На це потрібна воля, вміння домовлятися, тиснути там, де потрібно. Усі реформатори, якими у нас люблять захоплюватися, були дуже неприємними людьми - Ататюрк у Туреччині, Пак Чонхи у Підвенній Кореї, Ли Куан Ю у Сингапурі. До того ж, у Вакарчука вже є погана історія приходу в політику. Коли він прийшов і не розумів, що там робитиме.

Артисти можуть бути успішними і в політиці, залежно який шлях вони пройшли. Найбільш талановитим політиком вважаю Вацлава Гавела. Хоча тут багато але. Чехія не проходила через жорстку радянську машину, у Чехословаччині за радянської окупації збереглася дрібна приватна власність, чехів ніхто масово не знищував, вони пам'ятали капіталізм. Тому, коли Гавел прийшов до влади, йому просто не треба було заважати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Назвали найнепродуктивнішого нардепа

У нас інша ситуація: величезна країна, пострадянське населення. Чому в нас при владі опинялися вихідці з Донецька чи Дніпра? Бо ці області - маленькі країни. Вони знали, що таке керувати великими системами.

×