Ці вибори (президентські вибори у 2019 році, коли переміг Володимир Зеленський. – Gazeta.ua) були змаганням між ідеєю педальованої ідентичності та ідеєю відкритості України, яка в карикатурному вигляді була втілена президентом як "какая разница?" Але це була спроба об'єднати Україну спільним проєктом надії. Інша річ – як це вдається.
Я належу до фракції "Європейської солідарності". Але й тоді, і зараз кажу: з цього треба взяти урок. Враховувати і йти на об'єднання задля подолання загроз. Навіть на договорняки. Треба створити сильну центристську Україну, яка керуватиметься здоровим глуздом. Для цього має бути діалог між партіями.

Революція гідності була для всіх чимось своїм. Хтось прийшов на Майдан проти олігархів. Хтось - за націократію. Хтось - за інтереси працівників. Хтось - за ліберальніший капіталізм. Та якщо добиратися до суті, це була революція геополітичного вибору. Він зроблений. Поки що, попри всі зусилля реваншу, ми рухаємось туди, куди Україні треба. Не стали частиною Євразійського союзу і сателітом Росії. Лишилися країною, яка зберегла демократію. Ми – країна, де попри корупцію є принцип верховенства права, хоч би яким суперечливим воно є. Рухаємося в бік цивілізації. Ми не потрапили у пастку антицивілізаційного вибору. Це - головне.

Думкою про російськість Одеси давно маніпулюють - нічого не вийшло.
Так, в Одесі розмовляють російською. Це теж технологія розколу, коли кажуть, що українці російською не говорять. Я за те, щоб українська мова в офіційному просторі займала більше місця. Нормально, коли будуть плакати українською, всі офіційні заходи проводитимуть державною, коли українська звучатиме в органах місцевого самоврядування. Але це не означає, що мова є критерієм поділу на своїх і чужих. Мені ближчі російськомовні, які йдуть боронити Україну, ніж бездоганно україномовний Медведчук.

Українське мистецтво у світовому масштабі недооцінене.
Якщо пересічного європейця запитати про українське мистецтво, згадає народні пісні, танці, виставки художників-традиціоналістів. Та у нас є й інше мистецтво. Мій друг піаніст Олексій Ботвінов понад 300 разів зіграв найскладніший твір в історії фортепіано - "Гольдберг-варіації" Баха. У Німеччині йому сказали: "Ми не знали, що у вас є класична музика. Думали, в Україні існує лише фольклор.

 

Просуваючи Україну, ми робимо акцент на архаїчну екзотику, як молода африканська держава, у якої нема класичного підґрунтя. У нас воно є. Але ми вперто несемо світу соняшники, писанки, вишиванки. Це теж цікаво. Але сучасне українське мистецтво - інше. Воно переймається не лише проблемами спадщини, а і гострими соціальними, культурологічними питаннями, актуальними в естетичному плані. Воно часом критично ставиться до дійсності. Часом нелінійно працює з мовою, з культурними нашаруваннями. Це проходить поза сферою презентації України у світі.