Революція створює правовий вакуум. Коли старий правопорядок завалився, а новий ще не створено. У цей момент кожен революційний лідер постає перед вибором: персоналізувати чи конституціоналізувати власну харизму, яка стала запорукою його перемоги.
У першому випадку отримуємо самодержця на зразок диктаторів Роберта Мугабе чи Пол Пота. Нові правила гри не встановлюють. Управління державою переходить у ручний режим. Усе залежить від настрою і примх тирана.
Другий сценарій полягає в перетворенні революційної енергії в нові правила гри. Переможці у війні за незалежність США замість коронації Джорджа Вашингтона створили конституцію. Шарль де Голль, повернувшись до влади у Франції 1958 року, насамперед виніс на референдум новий основний закон.
Схоже, Володимир Зеленський згадав, що на владний Олімп його виніс запит на революційні зміни в Україні. В рамках чинних правил гри йому ніколи не здолати Ахметова, Медведчука, Коломойського, Пінчука чи Порошенка, які підтягнули їх під себе. Єдиний спосіб виграти — вийти за червоні прапорці законності. Що Зеленський і робить, махаючи, наче божевільний, бритвою свавільних санкцій Ради нацбезпеки й оборони.
Але президент залишає без відповіді головне запитання: він руйнує старий лад, аби на його руїнах звести новий ефективніший правопорядок? Чи тільки довести всім, який він крутий? Бо може в ручному режимі, без суду і слідства призначати терористів, контрабандистів та інших "ворогів народу".
Нові правила гри не обов'язково є добрими. Але є умовою передбачуваності наслідків поведінки. Можливості планувати вчинки.
Добре було б, якби здоровий сон втратили в цій країні тільки олігархи. Але відчуття передбачуваності втратили майже всі. Підприємці, які не розуміють, чому "Епіцентрам" можна торгувати, а їхні сім'ї приречені на зубожіння. Медики, яких кинули на війну проти ковіду, попередньо розпилявши на "великому крадівництві" гроші, через відсутність яких ми останній місяць чи не щодоби маємо "медичний Іловайськ" у країні. А міністр у костюмі за кілька тисяч євро бреше в очі, що в нас усе гаразд. Науковці, якими керує міністр-плагіатор, і лави яких днями поповнив "кандидат наук" Ілля Кива. Посполиті, яких марить поголовно "фіскалізувати" Данило Гетманцев (голова комітету податкової, митної та фінансової політики у Верховній Раді. — ГПУ) і які прокидаються в холодному поту, коли їм сняться "економічно обґрунтовані" тарифи. Військові пенсіонери й ветерани, виплати яким обмежили через дірку в бюджеті, яка чомусь ніяк не впливає на зарплати суддів.
Зеленського явно спокушає роль диктатора. Але він не розуміє, як це працює. Аби стати самодержцем, треба мати широкі суспільні групи, в інтересах яких він перерозподіляє країну. А така проглядається одна — "Квартал 95". Їх замало, аби спертися на них у перетвореннях держави.
Будь-яка революція передбачає наявність альтернативного бачення країни. Правильного чи неправильного, гуманного чи антигуманного, але бачення. А не поєднання несумісного в голові.
Питання номер один для України — хто підхопить владу, коли вона випаде з аматорських рук "Кварталу 95"? Що наступники робитимуть із руїною, яка дістанеться їм у спадок? Впроваджуватимуть нові правила гри чи спробують за зразком Лукашенка перетворити Україну на маленьку автократію, залежну від лідера.
2 
35413
Коментарі
1