Голова фракції однойменного блоку 52-річний Володимир Литвин призначає зустріч у своєму кабінеті в комітетах Верховної Ради. Литвин затримується: у медпункті йому ставили крапельницю, бо під час останньої поїздки у регіони в нього лопнула судина в оці. Коли приходить, пропонує каву. Сідаємо до столу.

В уряді стверджують, що інфляції немає й ціни щоденно знижуються. Але в магазинах ми цього не спостерігаємо.

— Спочатку ріст цін загальмувався. Але пізніше почалася нова хвиля ще більшого підвищення, і це пов"язано з політичною нестабільністю. Результат безвідповідальної політики влади черговий раз болісно вдарить по людях. Уже зараз в Україні існує приховане недоїдання.

На основні продукти харчування нам потрібно встановити приблизно однакові ціни по країні. Має бути єдиний соціальний стандарт. Але для цього треба, щоби була однакова середня заробітна плата. Бо якщо взяти Київ і, наприклад, Черкащину, то середня зарплата в столичній області вдвічі більша. А ціни нерідко там, де менша зарплата, значно вищі.

У нас же навіть доходить до того, що хліб у місті Києві випікають, посередницькі структури везуть його у столичну область і отримують за нього відповідні націнки. У районах хліб дорожчий, ніж в обласних центрах. А націнка в 50 копійок чи гривню. Це великий удар по тих, хто отримує 600 гривень.

Ще один момент. На продовольчому ринку України перевага віддана закордонному виробнику. Жодних стимулів для того, щоб виробляти більше продукції в країні, забезпечити конкуренцію, а відтак зниження цін, немає. Орієнтація виключно на те, щоб адаптувати Україну до вимог Світової організації торгівлі, обертається провалом для нас. Бо тільки на короткий час відбудеться насичення продуктами харчування сумнівної якості. Надалі, коли нас посадять на цю голку, ми будемо приречені ще раз пережити ціновий шок. Але вже остаточно буде зруйноване власне виробництво.

Чи правда, що ціни в Україні ростуть, насамперед, через світову продовольчу кризу?

— Є значно глибші чинники. Зараз основна частка бізнесу в Україні — це посередницькі структури, що діють за принципом "мы не сеем, не пашем и не строим". Україні необхідна реальна підтримка національного виробника, а не так, як це відбувається тепер. Наприклад, виділили значні державні кошти на підтримку вугільній галузі, а шахтарі цих грошей і не побачать. Посередницькі структури, що обсіли шахти, та монополісти по постачанню обладнання "з"їдять" всі дотації.

У владі з одного боку — політична боротьба, а з іншого — тотальні обіцянки

Від такої політики зростають ціни на сировину, на продукцію. Це добре видно і на прикладі зернотрейдерів. Нині зерновий ринок України абсолютно монополізований рядом компаній, які знаходяться в змові з владою. Вони з-під комбайна забирають збіжжя за безцінь. А потім уряд приймає рішення "про підтримку сільгоспвиробника". А насправді державні гроші підуть зерновим посередникам, які зранку держслужбовці, а після обіду — зернотрейдери.

Дехто з депутатів стверджує, що в подорожчанні продуктів харчування винні українські селяни. Мовляв, землю обробляти не хочуть і тваринництвом не займаються. Наскільки обґрунтовані такі слова?

— У наших політиків будь-хто винен, аби не вони, — сумно усміхається Литвин. — Селяни збувають худобу, менше всього вирощують. Село старіє, люди тихо згасають. Працювати нікому. А ті, хто хоче робити, отримують мізерні копійки за каторжний труд… Відкрили кордон, завозять сюди польське сало й буйволятину "третьої свіжості" — воно значно дешевше. Імпортне м"ясо миють, фарбують і продають нам. А які наслідки для здоров"я будуть від таких продуктів, ми з вами дізнаємося пізніше.

За рівнем цін ми вже наздогнали Європу. За рахунок чого й рівень життя в Україні можна підняти до європейських стандартів?

— Образно кажучи, всім політикам треба повернутися в Україну і починати внутрішнє облаштування держави. Країна повинна почати жити й працювати. Бо нині вона ледь виживає. У владі з одного боку — політична боротьба, а з іншого — тотальні обіцянки. Тепер чесна праця не цінується. Державний бюджет чималою мірою дотує великий бізнес. Під гаслом "підтримки національного виробника" кошти спритно з державного бюджету й людських гаманців перекачують до "дочірніх" структур можновладців. Якщо перекрити цей потік, людям буде легше жити.

×