Двоє чоловіків біля однієї жінки донедавна уживалися в селі Кречів Іваничівського району на Волині. Потім 45-річний Василь покинув 58-річну Зою Демчук через ревнощі до її колишнього чоловіка — 65-річного Миколи.
До села Кречів веде розбита ґрунтова дорога. Автобус розхитує на ямах, салон сірий від пилюки. Розпитую в пасажирів, де живе Зоя Демчук.
— Та, що двох чоловіків має? — уточнює лисуватий бородач і підморгує до сусіда.
— Нє, Васька від неї пішов і нову жону знайшов, — весело відказує літній чоловік у картузі.
Вибілена мурована хата Демчуків стоїть у центрі села. Господиня у спортивних штанах, літньому светрі й гумових чоботах збирає опале листя на охайному подвір"ї.
— Сховайте фотоапарат, бо розіб"ю, — знервовано кричить і замахується віником. — Люди й так сміються, ніби я з двома чоловіками сплю. Насправді був лише один — Василь. А з Миколою живемо в різних кімнатах.
Із-за хліва виглядає лисуватий невисокий Микола. Граблями кучкує посохлу городину. До розмови не втручається, лише невдоволено бурчить. Я намагаюся розговорити жінку. Мовляв, куди правду діти — адже живуть утрьох.
— Було таке, жили, — погоджується хазяйка. — Бо Миколі немає куди йти. Ото й залишився жити з нами. Але Василь через ревнощі утік від мене. Забрав нашого спільного "москвича" і поїхав до батьків у село біля Луцька. Не знаю, може, вернеться.
У Зої Демчук п"ятеро дітей. Жінка тричі була заміжньою. Вперше побралася в 1969 році з механізатором Володимиром. Народила від нього четверо дітей. Потім вигнала чоловіка через постійні п"янки. У сусідньому селі той пристав до старшої від себе на 10 років самотньої жінки. Із другим чоловіком, Миколою, Зоя познайомилася на фермі, де працювала телятницею.
— Він старший на сім років. Дуже любив мене, — згадує вона. — Жили ніби добре, доньку Зоряну народили. Но трапився мені Василь, і полюбилися одне одному.
Із молодшим на 13 років Василем познайомилася на тій же фермі. Чоловік підробляв візником на підводі. Сусіди кажуть, що Зоя закохалася в нього. Навіть "москвич" подарувала. Щоб не злостити Миколу, закохані перебралися до матері Василя. Згодом чоловік приїхав до них, сказав: повертайтеся, будемо жити разом.
За стіл сідали гуртом, а спальні, само собою, окремі
— Утрьох веселіше й по господарству легше поратися, — визнає пенсіонерка. — Жили мирно, хоча й ревнували одне одного. Коля біля свиней і курей ходив, а Вася на фермі гроші заробляв. За стіл сідали гуртом. А спальні, само собою, окремі.
Чоловіки в селі співчували Миколі. Радили розібратися з залицяльником. А жінки потайки заздрили Зої — має дві пари роботящих рук у господарстві.
— А що тут такого? В неї хата прибрана, внуки нагодовані, — стає на захист сусідки Олена Катернюк. — Дорослі діти виїхали, мають свої сім"ї. Ніщо їй не заважає бути щасливою, нехай навіть на старості.
Зоя старалася не залишати чоловіків удвох, бо могли побитися. А бувало, що Микола заспокоював жінку, коли починала ревнувати Василя до сільських молодиць.
— Він у мене симпатичний, чорнявий, стрункий, — в очах Зої Демчук з"являються бісики. — Чого ж не ревнувати? Коли разом жили — він був слухняним.
Нині жінка готує їсти Миколі, пере йому. Той віддає свою пенсію, допомагає поратися біля свиней і птиці, обробляти 40 соток городу. Удвох доглядають онуків 32-річного Анатолія — сина Зої від першого шлюбу. Він живе у сусідньому селі Литовеж. Невістка поїхала на заробітки до Італії.
Питаю в Зої Демчук, чи прийме назад Василя, якщо він повернеться.
— Ну, ми з Василем ще можемо зійтися, — зітхає жінка. — А от із Миколою лише спілкуємося. Щоб жити, як чоловік із жінкою, — то не живемо. Нашої колишньої любові не повернеш.
4 
35413
Коментарі
1