"Поза Україною всі реагували на наші "Жигулі"

 

Петро Хаселев проїхав 15 європейських країн до Марокко

— Як тільки виїхали з України, всі почали реагувати на наші "Жигулі". Махали руками і фотографували. В Італії хотіли купити, бо подібні до їхнього "Фіат 124", — розповідає киянин 29-річний Петро Хаселев. У серпні 2017-го на "Жигулях" 1979 року випуску проїхав 15 європейських країн до Марокко.

— Машина дісталася від діда. На ній часто їздили з батьком Україною на змагання по картингу, — каже Петро. Замовляє капучино в кафе на столичній Русанівці. — 2016-го з другом брав участь у любительських змаганнях "Монгол-ралі". Їхали з Лондона до Улан-Батора, столиці Монголії. За умовами, має бути дешевий автомобіль із малим двигуном. Головне не швидкість, а пригода. Після участі вирішив організувати власний тур Європою на "Жигулях".

Півроку переобладнував машину. Зробив капітальний ремонт двигуна. Поставив газове обладнання. Вирізав люк у даху. На капоті намалював маршрут і прапори країн, що збиралися відвідати. На все витратив майже $1 тис.

За п'ять тижнів Петро Хаселев із подругою Софі з Британії об'їхав 15 країн.

— Проїхали більш як 14 тисяч кілометрів, — ­продовжує. — Найважче було їхати в Іспанії — з Барселони до Мадрида. Двигун перегрівався. Доводилося вмикати пічку, щоб забрати частину тепла. Люк не відкривали, бо світило сонце. Всередині було пекло. Пічку так часто перемикали, що врешті вона зламалася. Назад їхали з постійно ввімкненою.

Відправилися до Марокко, бо хотіли побачити червоний захід сонця в дюнах Сахари. Довелося дістатися майже східного кордону, де починалися піски. Нам показали найвищий пагорб. Полізли на нього. Біля вершини побачили, що на нас насувається імла. Як тільки добігли до прапора на вершині, налетіла піщана буря. Пісок був, ніби наждачка. Одразу спустилися донизу. Небо знову стало чистим, але гарний захід пропустили.

На зворотній дорозі в Марокко підібрали автостопера. Захотіли випити з ним пива. Там алкоголь заборонений, але мають спеціальні магазини зі спиртним.

В одному містечку люди підказали прихований у провулках кіоск. Поблизу нього стояли багато чоловіків. Вітрина була заґратована. Два марокканці продавали алкоголь і кожну пляшку загортали в газету. На смак пиво виявилося пристойним.

Сподобалося в Боснії та Герцоговині. Коли збиралися покидати країну, ввечері вирішили заночувати в полі. Звернули з траси, поставили намет у якомусь полі. Виявилося, це був чийсь город. Уранці вилізаємо з палатки, бачимо — неподалік працює жінка. До нас ішов чоловік. Думав, зараз сваритиметься. А він приніс диню і два великі помідори. Не змогли поспілкуватися, бо не знав ні російської, ні англійської. Упізнав лише слово "Україна", почав говорити "братья". Потис нам руку й пішов назад.

На поїздку Петро витратив майже $2,5 тис.

×