— Я люблю лежати на дивані й читати книжки. Двигун наших сімейних мандрівок — моя донька Саша, — каже Альбіна ГРЕБЕНЮК, 41 рік, із міста Бахмут на Донеччині. Її донька 12-річна Олександра КОЛІСНИК має дитячий церебральний параліч. У липні піднялася на Говерлу — найвищу вершину українських Карпат.
Олександра Колісник навчається у звичайній школі. Пересувається в інвалідному візку.
— Доньку змалку тягнуло в мандрівки, — говорить мати дівчинки. — Я навчилася заробляти гроші, щоб мати змогу возити її по різних містах і показувати красу нашої країни. Раніше вирощувала гриби. Та з початком війни бізнес довелося закрити. Тоді в одній кімнаті у своїй квартирі влаштувала хостел. Люди, які не встигають перетнути лінію розмежування, можуть там переночувати. Навіть якщо мене немає вдома, знають, де взяти ключ. Вони залишають гроші, прибирають після себе, годують котів, рибок і папуг.
Із донькою жінка побувала майже у 20 містах України. Думки про підкорення Говерли з'явилися 2015-го.
— Тоді нас запросили у Ворохту. Два тижні там безкоштовно відпочивали, — розповідає Альбіна. — Познайомилися з волонтерами. Коли розговорилися, вони запропонували винести Сашу на Говерлу. Я нічого не відповіла, бо навіть не уявляла, як це відбуватиметься. Минулого літа Саша пригадала ту розмову. Вмовила мене погодитися. Написала волонтерам: "Якщо раптом у вас буде можливість винести Сашу на вершину, повідомте". Минулої осені доньку зарахували у групу.
Піднімалися на Говерлу із селища Ворохта Яремчанського району Івано-Франківської обл.
— Біля підніжжя донька самостійно зробила кілька кроків, — каже Альбіна. — Потім її посадили в спеціальне крісло. Із ним вона важила 42 кілограми. Волонтери по черзі несли її на спині. Серед них були військовий, фотограф, гітарист, інженер і бізнесмен. Мінялися кожні 10 хвилин.
Підйом зайняв 3 год. Стільки ж тривав спуск.
— Мені було важко. Дорогою думала: "В гори більше ніколи не піду". Але коли на вершині побачила, як у Саші горять очі, зрозуміла, що попереду на нас ще чекає багато сходжень.
4 
35413
Коментарі