40-річний Володимир Параскева з Кіровограда виготовляє мініатюрну військову техніку. В 1985–1987 роках він служив у Афганістані.

— У серпні 1986-го оточили кишлак, у якому стояла банда з ватажком, — пригадує. — Я служив в інженерно-саперному взводі. Був наводчиком зенітного кулемета. Під час бою єдиний сидів у машині. Бронетранспортер — здоровенна залізяка, в яку легко вцілити. Біля нього вранці після бою нарахували шість воронок. А в мене не попали.

Питаю, чи спіймали ватажка. Володимир хитає головою.

— Він своїх родичів вивів, як гарем. А сам проскочив на спортивному мотоциклі. Прорвався, і ніхто нічого не зрозумів.

Розмовляємо в однокімнатній квартирі Володимира в центрі Кіровограда.

— Батальні мініатюри дуже дорогі, — показує свою колекцію. — Одна битва коштує 500 доларів. А які ламкі! Можна змахнути щіточкою пил, і відлетить якась деталь. Остання виставка була в Херсоні. Сам не їздив, хлопці возили "мерседесом". Мініатюри не люблять, щоб їх трясли.

Батько Володимира був художником. Сина також навчив малювати. Його картин Володимир не показує. Виніс їх, бо збирається робити ремонт. Зізнається, що самому малювати нецікаво.

У мене гроші то є, то нема

А в дітей Володимира, натомість, нема інтересу до воєнних мініатюр. Його доньці Анні — 18. Вона адміністратор у  молодіжному театрі "Резонанс".

— Виконує деякі ролі. У спектаклі "За двома зайцями" одну із кумочок грала. Вступала до Інституту культури в Києві. Наїлася морозива і провалила екзамен. Синові Дімі — 15, він на велосипедах, роликах ганяє. Екстремал, — розказує Володимир.

Бере слухавку:

— Я зараз буду на об"єкті, — каже. — Я будівельник. Маю бригади. Ремонти робимо, споруджуємо будинки, — пояснює.

Із другою дружиною Інною, 33 роки, Володимир Параскева познайомився у Москві, на будівництві.

— Її запросили для консультації по декору. До мене Інна була одружена, але без дітей. Своїх у нас ще нема. Зараз жінка на базарі стоїть, спортивний одяг продає.

Перша дружина Ольга була шкільним коханням Параскеви.

— З армії мене чекала. Але в мене гроші то є, то нема. Жінці важко це знести. Я по відрядженнях мотався, вона з дітьми сиділа. Обоє втомилися. Залишив усе їй і перебрався в цю квартиру, з голими стінами.

Говорить, що обожнює котів.

— Мій улюбленець перс Грей здох, захворів на якусь гидоту — шерсть сипалася. Шкода, він так любив купатися. Застрибував у ванну і кричав. Стояв у воді годинами. Після його смерті почали тримати простих котів. У знайомих Мушка привела вчора кошенят. Дружина замовила руденького.

Зізнається, що не любить ні дачі, ні городу.

— Колись, — розповідає, — заблукав у лісі. — Не знав, як вийти. Дивився по моху, як у школі вчили. Знайшов дерево, а там мох скрізь росте. Цілу ніч бродив, а вранці почув звуки залізниці.

1967, 20 березня — Володимир Параскева народився у Кіровограді
1985–1987 — служив у Афганістані
1988 — одружився з Ольгою; прожив із нею 13 років
1989 — народилася донька Анна, за три роки — син Дмитро
1994 — закінчив будівельний технікум в Якутії
1995 — зайнявся стендовим моделізмом
2001 — одружився з Інною

×