— Дівчата на пошті порадили виписати "Газету по-українськи". Сподобалася. Давно її читаємо ­всією сім'єю, — розповідає 49-річний Віталій Предчук із села Привітів Любарського району Житомирської області.

Він передплатив "Газету по-українськи" на рік. Надіслав копію квитанції на адресу редакції і виграв соковижималку.

— Квитанцію відправляв щороку, а виграв уперше, — каже Віталій Миколайович. — Як тільки приносять газету, одразу дивлюсь на списки переможців. Не я виграв, то може хтось із знайомих. Цікаво ж. Коли побачив своє прізвище, очам не повірив. Отримав подарунок, що корисний у господарстві. Соковижималку випробували одразу. Тепер постійно маємо свіжі соки. Найбільше любимо яблучний і апельсиновий. Мрію виграти путівку на відпочинок. Все одно куди, аби трохи розвіятись.

У шлюбі з дружиною Людмилою живе 23 роки.

— Я як з армії прийшов, був парубком видним. А Людмила ще ходила в 11-й клас. Вона на три роки молодша. Хрестила мого племінника. Тоді й познайомилися. Зустрічалися чотири роки, доки одружилися. Весілля не було, просто розписалися. Виховали двох синів: 20-річного Богдана і Тараса, якому 22. Назвали на честь Хмельницького і Шевченка. Не вистачає лише доньки Лесі Українки. Навчаються хлопці в Житомирському політехнічному інституті.

Віталій Предчук 30 років працює ветеринаром.

— У мене в роду усі мають таку професію — і мати, і батько, і дід. Про пригоди на роботі можу розповідати до ранку. Якось привела наша корова аж троє телят. Таке буває раз на мільйон, зазвичай одне-два. Дружина — в шоці, кричить: "Що нам з ними робити?" Кажу: вимикай світло, бо вони на нього йдуть. Люда побігла до вимикача. Потім дуже сміялися з того жарту. Робота ветеринара складна, серед ночі можуть покликати. Дружина спершу сердилася, а потім звикла.

×