— Я працюю на поштамті, тому першою побачила себе у списках переможців. Отримала від редакції плазмовий телевізор. Почепимо у вітальні, коли ремонт завершимо, — каже 54-річна Віра Чернявська з міста Полтава.

"Газету по-українськи" передплачує три роки. До цього купувала. Відправила копію квитанції на адресу редакції і виграла телевізор.

— "Газету по-українськи" читаємо із задоволенням, бо всі статті цікаві й корисні. Ще подобається журнал "Країна", який випускає ця редакція, — говорить Віра Григорівна.

Вона родом із Полтави.

— Першою народилася сестра Надія. Матір звали Любою, — розповідає Віра Григорівна. — Мене хотіли назвати на честь Наталки Полтавки. Але оскільки були вже Любов і Надія, вирішили, що має бути і Віра. Після школи вивчилася на інженера-будівельника. Вісім років працювала в проєктному інституті, доки не розвалився. 1996-го стала безробітною. Перебувала на обліку в центрі зайнятості. За пів року мені запропонували вакансію на головному поштамті. Робила оператором, тепер — провідним фахівцем у відділі поштових послуг. Вже 25 років тут працюю.

Живе з чоловіком 54-річним Олександром ­Миколайовичем.

— Він працює водієм. Ми 12 років разом. Це мій другий шлюб. Перший чоловік помер у 44 роки. Був ліквідатором чорнобильської аварії. Від нього є син Віталій і дочка Ганна. Внук Павло навчається у школі, а внучка Настя — у музичному училищі. Маю захоплення — розводжу чорних тер'єрів. Живемо в квартирі моїх батьків. Тому вибирала породу, від якої немає запаху й шерсті. Беремо участь у виставках. Собак люблю змалечку. Пам'ятаю, як принесла додому підібране на вулиці цуценя. Просила батьків його залишити. Вони погодилися, — каже Віра Чернявська.

×