— Нам говорили, що має приїхати вчитель із США. Чекали поважного педагога — вусатого, мордатого. Побачили молодого хлопця, всього в татуюваннях. Сам веселий, запальний. Зразу вирішили — оце наша людина! Усі сусідні села тепер нам заздрять, — каже 9-класниця Анастасія Скарга із села Носачів Смілянського району на Черкащині. З травня 2017-го в школі викладає волонтер Корпусу миру американець Майлз Грін, 26 років. Навчає дітей англійської мови, грати на ударних і гітарі.
Майлз приїхав зі штату Мічиган. Там навчався в університеті на факультеті розвитку людини. У Носачеві живе на квартирі в 67-річних Станіслава й Анни Михальових.
— Ми брали участь у проекті "Демократична школа", — каже директор навчального закладу Олена Громова, 45 років. Зустрічаємося в учительській. Там стоять кілька столів і шафи з книжками. — Нам порадили запросити до себе волонтера Корпусу миру. У травні прибув Майлз. Організував у нас мовний табір.
Хлопець нам сподобався. Щодня по годині старанно вчить українську. Весь час на позитиві. Якось узявся проводити лінійку в школі. Ми дещо зашорені в таких питаннях. Традиційно відзначаємо кращих і гірших. А Майлз сказав: "У кого поганий настрій, підніміть руки". Двоє підняли. "Значить, у решти гарний? Ану йдіть до мене. Станьте в коло. Обнімімося. А тепер розбіжімся". Дивимося, вже в усіх учнів гарний настрій.
Ідемо до методичного кабінету. Його віддали в користування Гріну. Біля дверей стоять кілька зелених барабанів. Дірки перемотані скотчем. На столі лежать три гітари. Майлз — у чорних брюках, бордовій сорочці й коричневому светрі. Говорить англійською. Час від часу переходить на українську.
— Вчу українську. Маю бути тут півтора року. Часу вистачить. Ось бачите, читаю книжку, — показує дитячу казку "Півник-гребінник". Сміємося.
Перед поїздкою Майлз стежив за Революцією гідності. Зацікавився Україною. По приїзді сюди проходив мовні курси в Чернігівській області.
— Жив там у родині, — розповідає чоловік. — Господар будинку Василь поклав переді мною шматок сала, яйця, цибулю, борщ і сказав: "Їж. Усе це дуже корисне". Сало мені спочатку не дуже сподобалося. Але зараз можу ум'яти чималенький шмат. Легко звик до української кухні. Чекаю на літо, щоб поласувати варениками з вишнями.
Мене американські друзі питали: "Як ти житимеш там без посудомийної машини? У тебе ж навіть туалету не буде". Але я кажу: "Мені тільки цього й треба". Інші застерігали, що занадто далеко: "Подумай, далі на схід — уже Росія". Але я не вагався ні секунди. Україна перевершила всі мої сподівання. Думав, тут ходитимуть суворі похмурі люди без усмішки. А виявилося, що українці щирі й товариські. Баба Аня щодня питає мене по кілька разів: "Ти не голодний?" Я до такого не звик. Зазвичай мама запитує по скайпу: "Ти живий? Усе гаразд? Ну й слава Богу".
Коли стане тепліше, попрошу підшукати мені власну хату. Хочу випробувати себе. Пияків чи хуліганів тут не зустрічав. Можливо тому, що не буваю в подібних компаніях. У Носачеві мало моїх однолітків. Майже вся молодь виїздить у міста. У вільний час іду в поле чи в ліс. У селі вже всі мене знають. Правда, один дід застерігав усіх, що я американський шпигун.
Дзвенить дзвінок. У кабінет набиваються діти. Третьокласник Максим Осипенко не звертає на нас жодної уваги. Хапає гітару. Просить Майлза навчити грати.
— Не знаю англійської, — каже. — Але з Майлзом ми одне одного поймемо.
Кілька місяців тому волонтер подав документи на американський грант. На отримані гроші купив нові музичні інструменти. За кілька днів їх привезуть до школи.
— Отоді в нас буде повноцінний ансамбль, — говорить Грін. — Люблю музику. У шкільній підсобці знайшов старі барабани. Виявляється, тут 1995–1997 року був ансамбль. Барабани перетягнув скотчем і почав грати. Школярі збіглися до мене. Запропонували організувати групу. Ніяк не могли придумати назву. Я запитав: "То як же назвемо?" Один Толя зашарівся й відповів: "Ай дон'т ноу" (Я не знаю. — ГПУ). Так з'явилася назва нашого ансамблю. Разом вивчаємо англомовні пісні світових рок-груп. Є такі талановиті учні, що можуть вивчити пісню за годину.
— Я, буває, з уроку фізкультури відпрошуся й біжу до Майлза, — каже Анастасія Скарга. Дівчина сперлася на парту. Вона — висока, у вузьких джинсах й високих чорних чоботах. — Використовую кожну вільну хвилину, аби краще вивчити англійську. Щоразу запам'ятовую два-три нових слова. Живе спілкування краще за класичні уроки.
2 
35413
Коментарі