"Прокинувся від нестерпного холоду, шо аж ноги й руки позводило. Угорі протівно жевріла синя лампочка, а я в одних трусах і носках лежу в якомусь залізному кориті. Голова в бінту. Тіки очі й рот виглядають. Поняв, шо в морзі, коли побачив коло себе якогось мужика, геть синього. Помітив на стіні білий халат, поряд стояли тапочки. Одягнувся, виходжу в коридор, просю закурити в першого, хто попався на очі. У того затремтіли руки, губи й ноги. "Н...н…на, кури", — пробубнів чоловік мені й десь дівся. За хвилину прибігли лікарі, медсестри. Давай оглядати, як інопланетянина, міряти пульс, слухати. Потім повели до палати".
48-річний Василь Кононенко із райцентру Кам"янка на Черкащині 1981-го потрапив в автокатастрофу.
— Пам"ятаю той серпневий понеділок до дрібниць. На вихідних бояринував на весіллі в селі Ребедайлівка у друга Діми. За традицією, у понеділок поїли борщу. З обіду треба було "явою" відвезти дружку додому в сусіднє село Косарі, — згадує Кононенко. Чоловік ремонтує свого трактора в гаражі міського комунального підприємства. — Благополучно полем довіз дівчину додому, а назад поїхав трасою. Новенька "ява" не чуствувала землі під собою. Аж тут дідок "жигуликом" обганяє мене, а на задньому сидінні дівчаток двійко підморгують, — мовляв, слабак. Я, канєшно, не видержав цього, газував і оглядався на "жигулика", доки попереду не винирнув автобус.
Мотоцикл занесло під автобус. Василь злетів у рівчак обіч дороги. Водій "жигулів" викликав "швидку", допоміг доправити потерпілого до райлікарні. За годину Кононенка із травмою голови поклали на операційний стіл в обласній лікарні. Оперували 4 год.
Мама із сестрою біля дверей і попадали
— Лікарі розказували, що череп буквально надвоє розвалився. Як рішили, що помер, тіло відвезли в морг, дали телеграму батькам, щоб готувалися до похорону. Батько Володимир Харитонович виписав у місцевому колгоспі автомобіль, збили домовину. Разом із моїми матір"ю Вірою Іванівною й меншою сестрою Ніною приїхали забирати мене з моргу. Я вийшов покурити коло вікна в коридорі, — витирає руки від мазуту. — Аж тут заходять мої рідні. Мама із сестрою біля дверей і попадали. Батько, як мужик, трохи постояв, щось промугикав, а потом помалу сповз по стіні. Так і сидів, доки щось медсестра не вколола в руку.
Поминальний обід Кононенки перетворили на святковий.
— Лікарі перепросили, за шість місяців поставили мене на ноги. Усі півроку в лікарні був справжнім героєм-комсомольцем. Сусіди по палаті гостинцями пригощали, на кухні добавку з добреньким насипали. Рідні щодня торбу привозили або передавали. Коли виписувався, морда була, хоч цуциків бий. Лікарі приходили, дивилися на величезну яму в моєму лобі й дивувалися. Найчастіше провідувала та дівчина, що операцію робила — першу в своєму житті. Ніна Миколаївна її звати, прізвище забув. Вона мене ще й у кіно водила.
За рік Кононенко одружився. Має двох синів — Володимира та Віталія. Часто переповідає історію про морг.
1960, 15 листопада — Василь Кононенко народився в с. Ребедайлівка Кам"янського р-ну Черкаської обл.
1979–1981 — служив в Радянській армії в Туркменській РСР
1981, серпень — потрапив в аварію на мотоциклі "ява"
1982, 19 лютого — виписався з лікарні, у жовтні влаштувався трактористом до міського управління житлово-комунального господарства
1983, 23 липня — одружився з місцевою Людмилою Щербіною
1984, 4 квітня — народився син Володимир
1997, 25 серпня — з"явився на світ син Іван
2 
35413
Коментарі