— Сільські лікарі не мають можливості планувати відпустку, вихідні, будь-який відпочинок. Бо щохвилини може знадобитися допомога. У неробочий час приходять, бо когось покусав собака, хтось полоснув себе бензопилкою, — розповідає фельдшер Костянтин МЕЛЬНИК, 51 рік, із села Чорноглазівка неподалік Полтави. 30 років працює тут у фельдшерсько-акушерському пункті. Обслуговує ще шість сусідніх сіл. У них живуть 700 людей.
Із Костянтином Мельником зустрічаємося біля автобусної зупинки в Чорноглазівці. Він кремезний, коротко стрижений. Убраний у темно-сині джинси і світлу сорочку. Усміхається, запрошує до магазину випити кави.
— Щось я не виспався. Вночі були виклики, — пояснює.
Сідаємо на літньому майданчику за столик.
— У медицину відправила мама, — Мельник переминає в руках картонний стакан. — У неї була тяга до цього, але не вдалося реалізуватися. Цікавою наука мені стала на третьому-четвертому курсі. Працювати почав у 21 рік. Із часом зрозумів, що це моє. Допомагаю людям, чим можу. Живу від ФАПу метрів за 300. До мене дзвонять, приїжджають, стукають у вікна. У сусідній Валківській сільраді за 15 кілометрів звідси амбулаторія не працювала кілька років, бо не було сімейного лікаря. Зараз туди приїхала жінка з Черкаської області. Їй надали житло. Стало легше, бо тепер можемо одне одного підстрахувати. Двічі на тиждень вона приїздить до нас, ведемо спільний прийом. Учора оглянули майже 30 дітей із п'ятого по дев'ятий клас.
ФАП розташований на першому поверсі двоповерхової будівлі в центрі села. За стіною — відділення Укрпошти, на другому поверсі — сільрада. У першій кімнаті медзакладу — шафа з ліками та кілька столів. Друга слугує оглядовою. За ширмою стоять накриті білими простирадлами гінекологічне крісло й кушетка.
Костянтин Анатолійович одягає медичний халат. Сідаємо за стіл.
— У мене є аптечний пункт, — показує рукою на шафу з ліками. — У селі люди небагаті, завожу здебільшого найдешевші ліки. На дорогі в людей немає коштів. Маю блокнот, куди записую ліки в борг, як у магазині.
За день можуть прийти 15 людей, а можуть і п'ять. Найбільше хворіють пізньої осені, взимку та ранньої весни — ОРЗ і грип. Зараз звертаються з отруєннями, травмами, гіпертензіями. Труяться переважно алкоголем. Бува, й прокапати треба, інколи й гонорею підлікувати.
У мене панічний страх лікувати рідних. Зробити якусь ін'єкцію, промити шлунок, поставити крапельницю чи поміряти тиск — можу. Далі направляю до вузьких спеціалістів.
За 30 років медицина почала кардинально змінюватися лише в останні роки, говорить лікар.
— На початку роботи мав зарплату 110–120 карбованців. Тоді пачка цигарок "Прима" коштувала 16 копійок, буханка хліба — стільки ж. Ковбаси кіло можна було взяти за 3 рублі. Коли у 1990-х почалися інфляційні процеси, теж хватало. Важко було за часів Кучми. Я тоді будувався. Всі гроші йшли на цемент і цеглу. Навіть голодні обмороки були. Стало легше, коли прийшов Ющенко і зарплату підняли у півтора раза. Після Януковича знову настали голодні часи. Отримував 3,5 тисячі гривень на місяць. Підвищили зарплату в півтора-два рази на початку весни цього року, — продовжує. — Ми прив'язані до кількості декларацій, що люди попідписували із сімейним лікарем. Поки що комп'ютера не маю, проте обіцяють придбати. Щомісяця доводилося возити півмішка звітів до Полтави. Кожному спеціалісту від руки дублював усе. Інколи години три в день витрачав на папери.
Стукають у двері. Заходить 66-річна Тамара Артеменко. Скаржиться на стрибки тиску.
— У нас фельдшер найкращий по Україні. Він гарний спеціаліст і людина хороша, — сідає за стіл.
— Трішки піднявся, — говорить Костянтин Мельник і знімає тонометр. — Як ваше сердечко?
— Трохи давало про себе знати сьогодні. Працюю бібліотекарем, поїхала на роботу, голова дуже розболілася, — відповідає Тамара Артеменко.
— Ви виглядаєте уставшой. Давайте я вам зроблю укол, — робить ін'єкцію у вену.
— Вона часто до нас заходить. Тримає дві корови, втомлюється, — додає Мельник.
— Вже одна, — уточнює пацієнтка. — На м'ясо вчора молодшу віддала — з'їла якийсь метал на пасовищі. Продала за копійки. Зараз беруть по 23 гривні за кілограм живого вєсу.
Костянтин Анатолійович збирається до міста. Просить зачекати, доки перевдягнеться і візьме авто. Додому їде велосипедом. За 10 хв. повертається на позашляховику "Кіа" білого кольору. Підвозить мене до Полтави.
— 30 років відкладав гроші на авто, — говорить. — За весь час на роботі всяке бувало. І тварин доводилося рятувати. Якось привезли кішку. Попала в колючу проволку, обранила брюшко. Узяв станок у господаря тварини, ним побрив, провів операцію. Кішка потім ще й кошенят народила.
Костянтин Мельник у шлюбі з 47-річною Ольгою Олексіївною. Вона працює в Полтавській райраді. Мають доньку Діану, 25 років. Живе окремо із сім'єю. Любить рибалити й варити юшку. 2015-го вдруге став депутатом Полтавської райради.
— Часто трапляються запущені випадки онкології. Люди не звертаються по допомогу через брак коштів. На 100 осіб — п'ять хворих. Можливо, це пов'язано з цими вишками, — показує на нафтогазові, які проїжджаємо. — Ці викиди дуже шкідливі.
Найстрашніше, коли на руках помирають діти. Мав два такі випадки. В обох — запущена пневмонія. Сім'ї неблагополучні, батьки пізно звернулися. Потім у мене були службові розслідування.
2 
35413
Коментарі