У Василя та Любові Луценків із села Кейбалівка Пирятинського району Полтавщини в сараї поряд із в"єтнамськими поросятами живе лебідь. Його 2 січня врятував від замерзання старший син господарів 31-річний Микола. Він живе в місті Бровари під Києвом. На свята приїхав погостювати до батьків.

— Пішли ми з батьком і племінником Денисом прогулятися замерзлою річкою Удай. Вона в нас тече в кінці городу, — згадує Микола. — Десь за кілометр від села посеред річки у великій промоїні плавав лебідь. Придивилися — він майже не рухався, із дзьоба звисали бурульки.

Щоб дістати птаха з води, знайшли 5-метрову палицю. Микола по тонкій кризі підповз до води, палицею хотів вигнати лебедя на берег. Той двічі злітав, кружляв над очеретом і спускався на воду. Через 2 год. Микола палицею виштовхав птаха на лід. Лебідь побіг в очерет.

— Там я його і зловив. Накинувся всім тілом. Думав, розчавлю, — сміється чоловік.

Лебідь від перемерзання не міг стояти. Його по голову засунули в мішок — щоб не бігав хатою. Поклали біля газового котла грітися. Напоїли, нагодували. Під вечір лебідь почав ходити. На ранок його переселили в сарай — там намостили гніздо із сіна.

Годують лебедя житом, пшеницею і кукурудзою. Буряки не їсть

— Триматимемо його до весни, а потім випустимо. Бо зараз холодно, він може замерзнути. Та й їсти йому нічого, — каже 53-річна Любов Миколаївна.

Птах розміром із великого гусака. Має метровий розмах крил. Імені Луценки йому не дали, бо не знають статі. Кличуть Лебедиком чи Шипунцем.

— Він не боязкий. Підходить, дається в руки. На кілька годин увечері заношу його погуляти до хати. Любить сидіти під новорічною ялинкою. Поряд телевізор, то дивиться його разом із нами. Коти розбігаються, коли він зашипить. Ще ґелґотить, як мале гусеня, — розказує Любов Миколаївна. — На нього приходили дивитися майже всі сусіди.

Годують лебедя житом, пшеницею і кукурудзою, змішують ряску з дертю. Буряки не їсть.

51-річний Василь Степанович — мисливець. Свого часу в Луценків удома жили дикі качки, поросята, зайці, лисиці та козуля.

×