Юрій Коваленко 15 років збирає пластикові пляшки

Гірлянду із сотні пластикових пляшок 15 років кілька разів на тиждень здає на пункт прийому тари чернігівець 58-річний Юрій Коваленко.

На невеликого чоловіка, який тягне на старому велосипеді величезну гору пластикових пляшок, задивляються усі — водії автомобілів та автобусів, пасажири маршруток і пішоходи.

Кілька разів на тиждень Юрій Коваленко зі своєю поклажею відправляється від Міського парку в район Красного мосту. Там приймають тару.

На рамі висять кілька мішків зі скляними пляшками, зверху — гірлянда зі сплюснутих пластикових.

— І як це вони у вас не розпадаються? Приклеєні, чи що? — перепитую у нього.

— Не ви одна питаєте. Тут спрацювала інженерна кмітливість. Я за освітою інженер. Працював колись на "Чезарі". А коли там копійки платити стали, а потім ще й зарплату затримувати, треба було щось робити. А пляшечки я зшиваю між собою, — відкриває секрет Юрій Федорович.

— І ви не боїтеся, що хтось підказкою скористається?

— Та я й не приховую нічого. Народ у нас ледачий. Йому і додуматися важко, а робити тим більше.

— Де пляшки збираєте?

— На березі Десни. Їх там сила-силенна. У районі Брянська, біля пішохідного мосту. Бери — не хочу. Я вже 15 років на екологію працюю. Ось, припустімо, цього року місто прибирало у районі Брянська всього пару разів. Що б там зараз творилося, якби не я. У нас пляшки — сміття. А на Заході ось це все, — показує на свою поклажу, — не сміття, це сировина.

Всі території в місті поділені, — продовжує. — Там пляшки збирає один, тут інший. І спробуй залізти на чиюсь територію у центрі. А на околицях — нічиє. Та й попит в основному на скло, а пластик тільки я в місті і збираю. Та ще в міському саду один чоловік. Це гівно нікому не потрібне.

— Кожен день треба відвозити?

— О-о-о, якщо кожен день возив би, озолотився б уже, — сміється Юрій Федорович. — Справа-то вигідна. Але сезонна. Взимку я в котельні працював, влітку пляшки збирав. Але котельня біля міськгазу закрилася.

— І що тепер? Як жити думаєте?

— А мені що? Рік усього до пенсії залишився. Не пропаду. А пляшки вожу через день-два. Спочатку їх зібрати потрібно. Знайшов пляшку, топ по ній ногою, щоб сплюснулася, і в мішок. Якщо не пресувати, багато не візьмеш. Відвожу додому. Ви б бачили мене, коли я з цими мішками їжджу. Мене і не видно. Велосипед і мішки, мішки, мішки. Потім уже, коли досить зберу, починаю сортувати за кольорами. Чохом тут не підходить. Зшивають, укладаю. На все йде день, а то й два. Справа нелегка. Пляшок багато. Швидко з такою кількістю не впоратися. А помалу здавати немає сенсу. Вигідно тільки масово.

— І все перевозите велосипедом?

— Звичайно. Ось деякі кажуть, що машина потрібна. А навіщо вона? Велосипед — найекономічніший засіб. Я ж все розрахував, — хитро усміхається Юрій Федорович. — Ні копійки на пальне не трачу. Тільки свої сили. Їду від кінцевої тролейбуса десятки на Брянську додому, на Савчука. А потім на Красний міст.

Кілограм пляшок з темного пластику приймають по 80 коп., білі і сині — 1 грн.

— Одна пляшка важить десь 40 грам. 100 пляшок — 4 кілограми. А я здаю кілограм 40. Виходить непогано. На жизнь не жалуюсь.

×