"Ти "кореєць" чи "в"єтнамець"? — перепитує когось по телефону Юрій Кісліцин, 73 роки. — Прийди за запрошенням. Я включив тебе до списку".
Юрій Кісліцин — перший заступник голови Української спілки учасників війни. Вона об"єднує людей, які в радянські часи воювали поза межами СРСР. Юрій Вікторович служив у В"єтнамі та Анголі.
— Пам"ятаєте, як американський льотчик-шпигун ґері Пауерс літав над Кремлем? Це було 1 травня 1960-го, — пригадує він. — Я тоді в уральській тайзі очолював стартову батарею дивізіону. Його швидкість була тихенька, 600 км на годину. Для нас така ціль — наче курку зарубати. У повітря підняли СУ-9, льотчикові наказали йти на таран. Але він у останню мить повідомив, що не бачить цілі.
Тоді, каже Кісліцин, оголосили команду "килим". Це коли в повітря злітають ракети. Натомість, усі літаки в зоні дії зенітних комплексів зобов"язані сісти на аеродроми.
— Та авіація хотіла знищити літак-порушник сама. У повітря піднялися два літаки МіГ-19. На них ішли Борис Айвазян і Сергій Сафронов. Командуючий ППО перепитує, чи є свої в повітрі. А начальник авіації уральської армії ППО генерал Вовк доповідає: "Наших літаків нема!" Три ракети з Решот полетіли в повітря, — скрушно зітхає Юрій Вікторович. — Айвазян молодець, він різко спікірував і пішов на малі висоти. А Сафронов не встиг. Важко поранений осколками, катапультувався, але приземлився вже мертвим на околиці Дігтярська.
А що з Пауерсом?
— Нам він не дістався, — усміхається Кісліцин. — Його збив сусідній дивізіон у Косуліні. Пауерс вивалився за борт і 10 км летів без парашута. Потім відкрив його і приземлився під Свердловськом. Збитого льотчика побачили два колгоспники. Думали, що це першотравнева святкова акція. Почали його запрошувати в ізби, пропонували випити. А тоді скрутили, привели до сільради і викликали кого слід.
Кісліцин розповідає, що за два роки Пауерса обміняли на Рудольфа Абеля — радянського розвідника, затриманого в США. Пізніше, в 1977-му, він загинув у США в авіакатастрофі.
1970-го Юрія Кісліцина направили до В"єтнаму.
— Звична робота, тільки дуже жарко, — пригадує. — Провів 12 місяців як у парилці. 10 місяців терпів, а потім усе тіло вкрилося червоними прищами.
Один наш полковник по п"янці застрелив африканця
Полк Юрія Кісліцина прикривав із повітря міст Ханжонґ ("Паща дракона") через річку Ма.
— Там білих людей майже не бачили, — блискає він золотими зубами. — Йду в шоломі, руки за спину. А ззаду мій перекладач із автоматом і спеціаліст із технічного обладнання. Із зарослів на нас світять чорні оченята та кулаки грозять: "Мі мей бей!" Тобто "американський льотчик".
Діти думали, що ведуть полоненого американця, пояснює Юрій Вікторович.
— Варто було сказати — "лєнсо", тобто "совєтський", як дітлахи посипалися до нас горохом. У В"єтнамі, якщо доторкнешся до крупного, здорового мужика, значить, сам будеш здоровим. От вони й бігали до нас. Але по голові дітей не можна гладити, бо там сидить Будда. Як змахнеш Будду, то сяде сатана й почне схиляти людину до алкоголю, маріхуани.
1980-го Кісліцина перекинули до Анголи. Там часто зустрічався з міністром оборони Педро Марія Тонья.
— Був він чоботарем, — пояснює Юрій Вікторович. — Освіти — 4 класи. Але примкнув до руху, і його назначили міністром. А він не тягнув, бо як фахівець ніякий. Аби не образити, його направили на навчання. Педро довго не погоджувався. А тоді каже: добре, але зі мною поїде родина. А це 37 осіб, — сміється Кісліцин.
— Я до нього спочатку ходив кожного дня на планьорки, — веде далі. — Міністрові доповідають: там щось підірвали, там когось убили. А він: "Треба воювати краще, сміливіше. Нарада закінчена. Завтра знову о 16.00 зустрічаємося". Я місяць походив, а потім кажу своєму радникові з авіації, Назаренкові: "Будеш сам до нього ходити".
В Анголі, пригадує Кісліцин, лютувала малярія.
— Усі в будинку перехворіли малярією, моя дружина теж. А мене не зачепило. Я спочатку думав, що це вплив мого "португальського методу" — кожен день по 50 грамів намібійського джину. А потім згадав, що 1947-го в Алма-Аті я вже хворів на малярію.
Спиртне можна було вільно дістати?
— Для місцевих так. А для нас ввели сухий закон після того, як один наш полковник по п"янці застрелив африканця, громадянина ФРН. Брат африканця був членом ЦК правлячої ангольської партії. Згнити б тому полковникові в ангольській тюрмі, але кубинські льотчики його вивезли до Луанди, а вже потім до Москви.
Кісліцин зізнається, що на нього сухий закон не розповсюджувався.
— Мені як радникові командуючого виділяли на місяць 10 пляшок горілки, коньяку або віскі — на представницькі цілі.
1934, 26 серпня — Юрій Кісліцин народився в м. Алма-Аті в робітничій родині
1952 — вступив до Житомирського зенітно-артилерійського училища військ ППО
1955 — служба на Уралі, в м. Уральськ
1959 — одружився із Зінаїдою
1960 — народилася донька Наталя, нині топ-менеджер фармацевтичної фірми
1970 — відрядження до В"єтнаму
1982–1985 — відрядження до Анголи
1983 — народилася внучка Мар"яна, нині юрист
1985 — звільнився в запас
2001 — переїхав до Києва
2 
35413
Коментарі