"Живим Павла Прокоповича я не застав", — розповідає 17-річний учень 11 класу Сашко Вялков із міста Золотоноша на Черкащині. Три роки тому він переміг в обласному конкурсі гумористів. Головою журі був автор гуморесок Павло Глазовий.

— У місцевій газеті надрукували фотографію. Глазовий на ній відбирає кращі твори, — згадує Сашко. — А поряд із гумористом стоїть пес Пижик.

2004-го у жовтні 82-річний Павло Глазовий помер. Сашко надіслав його синові Андрієві листа до Києва. Написав, що завжди пам"ятатиме Павла Прокоповича і попросив собі його собаку. Андрій погодився. Він — журналіст, часто їздив у відрядження. Пижик гуляв без нагляду попід будинками.

Сашко Вялков живе з 49-річною матір"ю Тетяною Василівною і 81-річною бабусею Галиною Іллівною. Бабуся вже рідко встає з ліжка. Мати Сашка працює прибиральницею в Золотоніському професійному ліцеї. Із чоловіком Віктором жінка розлучилася 11 років тому. Він платить на Сашка аліменти.

— 100 гривень, бо працює сторожем і мало отримує, — пояснює Тетяна.

Вялкови мають півбудинку в центрі міста. Із кімнати визирає біло-рудий пес. Гавкає і хутко зникає. Привезти Пижика з Києва Сашкові допомогла місцева газета "Нова доба".

— Андрій Павлович питає, як там Пижик, — розповідає хлопець. — Коли буваю в Києві, заходжу до нього в гості. Пес купатися не любить, хіба під дощ попаде. Але ми його не ображаємо. Він старенький, — гладить Пижика.

Тетяна Василівна розповідає, що писати  вірші син почав із десяти років.

Працює сторожем і мало отримує

— І почали користуватися успіхом! Не було за що видати книжечку, то син написав листи президентові, в газети. Люди почали гроші слати, пісьма.

Витягує повний картонний ящик листів. Розповідає, що відгукнулися навіть старі люди з Горлівського будинку-інтернату на Донеччині.

— Їх там 200 чоловік, зібрали по гривні-дві. Такого трепетного листа написали. "Здраствуй, Саша Вялков! Мы собрали деньжат, чтобы ты писал и дальше", — читає листа.

Жінка сідає на диван поруч із Сашком.  Пижик підставляє голову хлопцеві, щоб гладив.

— Усього витратили на першу книжку дві тисячі вісімсот гривень, — розповідає. — Двісті пішло на дорогу, бо друкували вірші в Черкасах. Син тепер роздруковує свою твори на принтері й скріплює листки степлером, — показує саморобну книжечку.

Олександр закінчує 11 клас гімназії імені Скляренка. Питаю, як учиться.

— Можна було б і краще, — зізнається. — Якось написав сатиричний вірш "Ненажерлива школа" і надрукував у газеті. Директорові гімназії з Черкас дзвонили: "Як ви це допустили?". А він: "Нічого, нічого". Директор добре ставиться до гумору.  Потім ходив по класах, розказував — куди йдуть благодійні внески.

Старший син Тетяни, 23-річний Володимир, живе з коханою дівчиною. Має власну квартиру в Золотоноші. За фахом він — слюсар, але зараз ніде не працює.

1989, 1 листопада — Олександр Вялков народився у Золотоноші на Чернігівщині в родині прибиральниці й сторожа
1996 — пішов у перший клас Золотоніської гімназії імені Скляренка
1999 — написав першу гумореску
2001 — переможець конкурсу дитячих віршів в обласній газеті "Новачок", отримав приз — фломастери
2002 — один із переможців конкурсу мецената Петра Яцика, за перемогу отримав наручний годинник
2004 — купили старий комп"ютер
2005 — улітку відпочивав у дитячому таборі "Артек"; 9 грудня — помер дідусь Василь Прокопович Савела
2006 — переміг у міському конкурсі з шахів серед учнів старших класів
2007 — переміг у Всеукраїнському конкурсі "Ідея Соборності України"

×