На початку грудня жителі села Вовчинець Козятинського району Вінниччини повідомили міліцію про жінку, яка блукає селом. Її доправили до найближчої лікарні, що в Комсомольському. Медики констатували в неї часткову втрату пам"яті.
Жінка чітко повідомляє своє ім"я: — Світлана Григорівна Іванюк, дівоче прізвище Северин, рік народження — 1958.
Але не може пояснити, як опинилася у Вовчинці.
Місцевий хірург Василь Шембелян виявив у неї перелом лівої руки тижневої давнини.
— А пам"ять вона втратила після давньої травми голови, — припускають медики.
Жителі Вовчинця кілька днів давали жінці продукти та одяг. На бомжа чи п"яницю вона не схожа. На волоссі збереглися сліди мелірування. Світлана каже, що живе в місті Вугледар на Донеччині.
— Мала однокімнатну квартиру на дев"ятому поверсі. Чоловік Міша загуляв і кинув мене. Донька Оксана в Києві видає візи. Син Міша продав мою квартиру у Вугледарі й купив хату в селі Запруддя, — розповідає жінка.
У свідомості жінки запікся факт, начебто син ображав і бив її. Вона не розуміє, що опинилася на Вінниччині. Вважає, що Комсомольське поряд із Запруддям.
Одна з відвідувачок лікарні згадала, що бачила по телевізору сюжет про жінку, яку розшукують родичі. За кілька днів до Комсомольського приїхав 30-річний син Світлани Михайло. Мати впізнала його, але без особливої радості.
Взагалі Світлана Григорівна безразлічна до окружающої среди
— Запруддя в Київській області, — розказує він. — Це вже третя материна ходка. Чому ходить — не знаю, хай лікар скаже.
Медсестри переодягають Світлану у привезений сином одяг — модні джинси та пуховик. Жінка мовчить, лише пильно зазирає у обличчя.
Михайло живе в Запрудді із дружиною Аллою, 30 років.
— Мати вже вдома, — говорить Алла в телефонній розмові з "ГПУ". — Їй дали направлення в лікарню у Глевасі. За перший місяць сказали заплатити 700 гривень, але гарантії одужання не дають. Батько Світлани Григорівни теж мав таку хворобу. Він пішов із дому у 40 років і не повернувся.
Каже, свекруха вже 10 років тікає з дому:
— Три роки тому її привіз якийсь чоловік із Кагарлика. Вона нічого не пам"ятає, лише сміється і цигарки курить. Востаннє пішла з дому 22 листопада 2007-го. Тепер сидить під замком у кімнаті, карти перебирає. Взагалі Світлана Григорівна безразлічна до окружающої срєди. Кілька років тому на її сина Михайла впало дерево і зламало руку. Він лежав майже непритомний, чекав, поки я з роботи прийду. А вона сиділа поруч і цигарки курила. Навіть не спитала, чи болить щось.
Невістка про травму голови свекрухи чує вперше.
— У карточці написали, що в неї перелом руки. Але гіпс не ставили. Вона каже, що рука її не болить, — запевняє.
Розповідає, що замолоду свекруха працювала бригадиром на арматурному заводі у Вугледарі.
30-річна донька Світлани Іванюк Оксана живе в Києві. Керує відділом одного зі столичних банків. Виховує 10-річну доньку Вікторію. У Михайла та Оксани різні батьки. Тато Володимир покинув її матір, коли Оксані було 7 років.
— Раніше мама була поважною людиною в місті. Добре нас виховувала, — розповідає донька. — Коли другий чоловік покинув її, у неї почалися депресії. Вона його любила, а він пішов до іншої. Відтоді мама замикається в собі й мовчить. Той Михайло живе по сусідству із мамою у своєї матері. Дружини не має.
3 
35413
Коментарі