— Виписати "Газету по-українськи" порадила дочка. У ній є все, що мене цікавить. ­Подобаються статті про атовців, людські історії і рецепти. Користуюся порадами з рубрики "Сад-город". Видання читає навіть моя мама Віра Іванівна, якій 91 рік, — каже 65-річна Світлана Данко з села Шаланки Виноградівського району на ­Закарпатті.

Вона передплатила "Газету по-українськи" на рік. Надіслала копію квитанції на адресу редакції і виграла 250 грн.

— Раніше з виграшами не щастило. Коли отримала свої 250 гривень, добавила ще грошей і купила ­дочці босоніж­ки. "Газету по-українськи" буду передплачувати далі, — говорить Світлана Тихомирівна.

Має 42 роки трудового стажу. Після технікуму 2 роки працювала в колгоспі гідромеліоратором. 20 років була бухгалтером і ще стільки ж — керівником відділу кадрів.

— 30 років тому 11 квітня поховала чоловіка. Івану не було й 45 років. Його батьки в наше село переїхали, коли він був в армії. Ми почали зустрічатися, як я повернулася в село після навчання. Прожили всього 15 років. Іван загинув, перевернувся його трактор. Був хороший господар. Я залишилася з двома дітьми, — розповідає Світлана Данко.

Син 45-річний Олександр живе в Шаланках, працює фермером. Орендує в пайовиків землю.

— Любов до техніки Саша перейняв від батька. Бувало, Іван приїде додому на обід, а він 8-річним тишком вскочить у трактор і гайда кататися. Тепер має власний. Перший трактор купив з рук, другий — склав із запчастин. З дружиною Олею виховали двох синів. Старший внук Саша за освітою інженер, але тут не знайшов роботи з достойною зарплатою. Поїхав в Угорщину. Молодший — Корнел — там же закінчив університет, працює айтішником, — каже Світлана Тихомирівна.

Дочка 43-річна Наталія Саркаді працює керівником пошти у селі. Має двох дітей.

×