Коронне весілля святкують 92-річна Надія та 94-річний Володимир Сироти із села Антонівка Новоушицького району Хмельницької області. Вони побралися 21 листопада 1933 року.

— На Михайла, — розповідає Надія Іванівна. Вона сидить на ліжку в кімнаті. — У неділю вдарив мороз. Ми в кожухах на колгоспних конях поїхали в Притулівецьку церкву вінчатися. А потім у хаті було із 40 душ — усі свої. Знаєте, у 1933-му в нас уже такого голоду не було. Хліб позабирали у 1932-му, а назарік люди хто поховав трохи, то засіяли.

Надія Іванівна лівою рукою тре коліно, скаржиться на ревматизм. На столі пляшечка сиропу від кашлю, чайна ложка, таблетки. У скляному флаконі "Тройной одеколон".

— З дому мала прізвище Соколовська. Батько Іван працював у кузні, мати Ольга була домогосподаркою. Кузня була їхня власність, — каже. — Коли почалися колгоспи, то хто пішов перший, тому нічого не було. А тато пішли потом. У 1929-му його та мою старшу сестру Маріку виселили до Сибіру. Лишились ми з мамом самі. Навесні 1933-го я орала в маминої сестри кіньми город. А там хлопець, тракторист у колгоспі. Познайомилися. Мені кажуть: "Він біду знає, спокійний". І якось, ні відти ні відти, а восени поженилися.

Володимир Сирота народився в сусідньому селі Мислібори в багатодітній сім"ї. Серед шести сестер і брата був наймолодшим. Мати померла, коли мав 3 роки.

Мій чоловік грамотний, закінчив чотири класи

— Найважче було під час війни, — згадує Надія Іванівна. — Вдень жали і в"язали, а вночі ходили горнути, щоб роса не впала. Чоловік на війні не був. Його і ще двох коло трактора робити лишили. На кілька сіл це були одні молоді чоловіки. Мій був бригадиром тракторної бригади. Як прийшли німці, то ледве не розстріляли. У німців крав сіль і віддавав партизанам. На нього донесли, але заступився односельчанин, дав йому гарну характеристику. Німець лише сказав: "Гут, гут". Так до самої пенсії він і робив на тракторі. У 1947 році голод ніби нас минув. Він на тракторі, то хліб мали, ще й другим помагали. А я весь вік пропрацювала у ланці. І до тютюну, і до буряків, і до картофель. За життя було по-всілякому. І добре, і зле.

У шлюбі Сироти народили чотирьох дітей. Мають 13 онуків, 18 правнуків і праправнука. Надія Іванівна намагається порахувати їх. Збивається. Починає заново. Знову збивається.

На столі поряд із ліками лежить церковний молитовник. На книжці — окуляри без одного скельця.

— Мені зробили операцію. Катаракта. То трохи бачу. Читаю, хоч до школи і не ходила. У 1935-му нас, неграмотних, збирав односельчанин і вчив читати. А потім я сама, буква до букви. А мій чоловік грамотний, закінчив чотири класи.

За батьками доглядає донька Зінаїда, 66 років. На господарстві тримають пару кіз, курей, кішку та дві собаки.

— Маємо з дідом по 600 гривень пенсії. Він, може, мав би і більше, але не доробив своїх років, заслаб. Ех, якби знала, що доживу до таких років, то зуби собі вклала б. Онуки кажуть: "Бабуню, вставте зуби". А я їм: "Діти, скільки я ще проживу? Який рік-два. Нащо воно мені треба?".

Близько 11.00 прокинувся Володимир Тарасович, гукає дружину. Надія Іванівна переставляє поперед себе стілець і йде в сусідню кімнату. Тягне праву ногу — кілька місяців тому впала і зламала. Повертається хвилин за 20.

— А Боже, ледве його одягнула! — жаліється. — То на голе тіло светр вдягає, то піджак. Вже зовсім пам"яті не має. А ще й глухуватий. Минулого року щось трохи пам"ятав, а цього року вже зовсім ніякий. З кожним днем стає все гірше, уже неговорящий. Добре, що хоч ходить.

1914, 1 липня — Володимир Сирота народився в с. Мислібори Новоушицького р-ну на Хмельниччині

1916, 27 жовтня — Надія Соколовська народилася в с. Отроків Новоушицького р-ну на Хмельниччині

1933, 21 листопада — одружилися

1936 — народився син Анатолій

1939 — з"явилася донька Любов

1942 — народилася донька Зінаїда

1943 — врятувала від німців корову. Тримали її вдвох із сусідкою

1944 — з"явилася донька Галина

2007 — народився перший праправнук. Надія Іванівна не пам"ятає, як його звати

×