Ексклюзиви
Четвер, 06 вересня 2007 16:00

Сергій Васюра живе без рук

Автор: фото: Любов КАРНАРУК
  У селі Іванівка Чигиринського району Черкаської області Сергій Васюра показує, як із допомогою ніг користуватися електрозваркою. Поруч із чоловіком стоять дружина Рада та їхній син. Хлопця батько назвав Сашком — на честь свого молодшого брата, якого нікол
У селі Іванівка Чигиринського району Черкаської області Сергій Васюра показує, як із допомогою ніг користуватися електрозваркою. Поруч із чоловіком стоять дружина Рада та їхній син. Хлопця батько назвав Сашком — на честь свого молодшого брата, якого нікол

Двоповерхова цегляна хата 29-річного Сергія Васюри найбільша на кутку села Іванівка Чигиринського району Черкаської області. Чоловік хазяйнує тут із 24-річною дружиною Радою та сином Сашком, 5 років.

Хата недобудована, тому сім"я живе у відремонтованій Сергієм літній кухні на дві кімнати.

— Проходьте, — Сергій і Рада запрошують до помешкання, на якому супутникова антена.

У чоловіка немає правої руки. На лівій тонкій 30-сантиметровій кисті — лише два пальці.

Хату, два сараї, гараж і літню кухню Васюри купили 4 роки тому за $600. Переїхали сюди з Чигирина. Тримають гусей, курей, козу. Живуть із городу та на Сергієву пенсію в 500 грн. Хочуть повернутися до райцентру. Синові за рік до школи.

— Саші тут скучно. На вулиці немає дітей. Ми вже йому й приставку купили, й диски з мультиками, й велосипед, — каже Рада.

— Я народився й виріс у Чигирині, — Сергій сідає. — Батьки від мене отказалися. А батькова мати, ще й місяця не пройшло, забрала додому. Я її спочатку бабою Галею називав, а коли підріс — мамою.

Питаю, чи спілкується нині з батьками.

— Ні. Отношеній ми не підтримуємо. Вони десь у Ніколаєвській області. У них є син Саша, років на два молодший за мене. Із ним би хотів зустрітися й родичатися.

Сергієва бабуся домоглася, щоб онук ходив до звичайної школи. Він закінчив 11 класів.

— Спочатку діти насміхалися, — пригадує чоловік. — А вже в старших класах цього не було. На одному стільці я сидів, а на другому — ногою писав. Зимою складніше, треба було роззуватися. Тоді навчився зубами, але не вспівав за класом. Директор дозволив усно вчитися. А вже домашні роботи писав.

Згадує дружбу з хлопцями.

— Вони на велосипедах — і я, вони плавать — і я за ними. Думаю, должен розбиться, втопиться, а навчуся, — Сергій вибачається, виходить виключити чайник.

Запитую в жінки, як вони познайомилися. Рада — із сім"ї молдаван.

Навіть жувачки дитині не привезли

— Я приїхала з села в Чигирин до дядька, — жінка розпускає чорне волосся й знову збирає в пучок, заколює. — Він каже: "Такий хлопець по сусідству! Правда, судьба його обідила? А хазяїн! Усе робе".

— А мені дядько сказав: племінниця гарна приїхала, заходь. Якраз у неї день народження, — згадує Сергій. — Ми поообщалися. Наступного дня я кажу їй: бери, що в тебе є, і переходь до мене. Получиця шо чи ні — побачимо. Вона в сльози. Їй же тільки 18 год. Жила в неблагополучній сім"ї. Нагорювалася.

За кілька місяців Рада й Сергій купили хату в Іванівці. До бабусі Галини їздять часто. А з жінчиними батьками не спілкуються.

— Радуся була раз у них. І вони сюди приїжджали. Навіть жувачки дитині не привезли, — Сергій просить більше не говорити на цю тему й виходить на вулицю.

Рада каже:

— Сергій — це мічта кожної жінки. Той мужик п"є, той б"ється. А мій і батько хароший, і чоловік, і хазяїн. І такий, шо доб"ється.

— Я, коли хвилююся, багато курю, — повертається Сергій.

Дружина дає йому цигарку. Чоловік бере зі столика запальничку, затискає її між пальцями ноги й лівою рукою чиркає. Вогонь підносить ногою до сигарети.

— За день можу пачку скурити, — пихкає димом. — Тепер пішли — побачите, як пиляю дрова.

Сергій виносить із сараю ним же зварений із арматури "козел". Ногою на нього кидає півтораметровий стовбур вишні. Так само ногою знімає з пилки чохол, включає в розетку. Рада тримає дерево. Сергій надіває ручку пилки на праву ногу. Стоячи на лівій нозі, за кілька секунд відрізає шмат поліняки. Я не встигаю дістати фотоапарат.

— Бачили? — питає.

Потім веде до свого білого "запорожця".

— Це вже четвертий. Купляю недобитки, підлампічу і їздю. Одна біда — немає прав. Казали хлопці з ДАІ, як пройду медкомісію, то направлять на безплатні курси водіїв для інвалідів. Але терапевт не підписує. Каже: такого ще не було. Значить, як без ніг, то можна. А як із ногами, але без рук, то ходи пішки.

Сергій пропонує підвезти до центру села.

— Боїтеся? — питає. — Я ж постійно їздю в Чигирин. Беру Раду з сином. Даїшники вже звикли.

Правою ногою Васюра повертає ключ, вмикає передачу. Рукою крутить руля.

Кілька років тому в Києві йому зробили протези.

— Я до них так і не привик, — каже. — Лежать на чердаку.

Зараз ви читаєте новину «Сергій Васюра живе без рук». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода