Колишній тернополянин 25-річний Сергій Притула під псевдо Тернопільський Сірий виступає у Камеді Клаб. Вечірки проходять у клубі "Арена" на четвертому поверсі.

Зустрічаємось за три години до запису програми у кафе "Арена Бір Хаус", на першому поверсі клубу. Хлопець у вишиванці, джинсах і різнобарвних мокасинах. В офіціанта замовляє пиво "Арена".

Каже, що ціни на квитки в Камеді коливаються від 150 грн до $150. Притула в клубі з початку його заснування.

— Ми горлянки перегриземо за будь-кого із наших, — говорить, попиваючи пиво. — Як треба, останні гроші позичаємо. Ютимо один одного. Раз мусив терміново з"їхати з квартири, бо з-за кордону повернувся син господаря помешкання, яке я винаймав. Півтора місяця жив у хлопців четвертим.

Розповідає, що півтора року знімає квартиру на Печерську.

— Коли я приїхав, оренда коштувала більше, ніж заробляв на радіо у Києві за місяць. Почав начитувати реклами на радіо, телебаченні. За одну вечірку в пабі "Докерс Ей-Бі-Сі" заробляв до двох місячних зарплат.

Два роки тому Притула виграв конкурс ведучих на "Мюзік радіо" у Києві. Поєднує роботу в Камеді й на радіо. Каже, в Камеді отримує більше й за кожен вихід.

Питаю про дівчат.

— У мене їх багато, — усміхається. — Моє статеве життя регулярне. Женячка — дурне діло не хитре. Мені подобаються дівчата з родзинкою, але і з мізками. Щоб можна було нормально поспілкуватися, а не лише потриматися за цицьки. На Камеді їх запрошую по черзі, вже були усі.

Після зйомок не сняться кошмари?

— Дівчата снились, коли було років 15. А зараз сниться війна, як я захищаю Тернопіль від фашистсько-німецьких загарбників. У початкових класах я любив історію, у мене була "Азбука молодого командира", "Історія світових війн".  А то буває, що і з інопланетянами воюю.

У школі мріяв бути дяком

Розповідає, що батько, Дмитро Григорович, 15 років працював директором Збаразького райавтодору.

— Будував і ремонтував автомобільні шляхи. Два роки тому помер. Мама  Валентина Василівна має дві освіти, працює економістом. Брат Василь старший на 4 роки. Має адвокатську контору. Одружився в кінці минулого року, дружина — теж адвокат. Я сміявся, що їм принаймні завжди буде про що говорити. Живуть під Тернополем, мають свій будинок. Мама у Збаражі теж має хату. А я збираюся купувати квартиру в Києві на Лук"янівці.

Підходить високий мускулистий чоловік у джинсовому костюмі. Це секюріті фейс-контроль "Арени". Сергій піднімається і вітається за руку.

— Ти будеш наверху? — питає його. — Я підійду.

Чоловік мовчки киває і йде.

Сергій каже, що в дитинстві мріяв бути дяком.

— Мій дідусь Василь був помічником священика, співав у хорі. Коли я приїжджав до нього у село Вишнівець, ходили разом до церкви. За сталінських часів дід був головою колгоспу в селі. Потім працював у сільраді. Зберіг сільську церкву, бо її збиралися зносити. Дідусь запропонував обласному керівництву зробити в ній складські приміщення. Коли розвалився Союз, сам зібрав кошти на її відновлення.

Раніше, у першому класі, я хотів бути ворошиловським стрілком, бо це круто, — згадує. — У 9-му вирішив, що буду юристом — після того, як узяв призове місце на олімпіаді з правознавства.

У Сергія дзвонить телефон.

— Могу, говори. В "Дабл Кофе"? Я буду там через 15 минут и вас найду. Друзі приїхали з Москви, — пояснює, надпиваючи другий келих пива.

Заходить бесіда про кулінарію.

— Сам умію робити салати, — хвалиться. — Експериментую: кладу сир, овочі, шинку, морепродукти, мариновані гриби. Замість оцту додаю шматочки лимона. Страшенно люблю мамині тушковані грибочки з язиком. Сам умію робити відбивні, а перші страви мені не вдаються.

Що п"єте?

— Колись пив темне пиво, зараз — світле. Люблю коньяк з кавою. У Тернополі працював барменом у кав"ярні, там готували лише каву і капучино. Відтоді я без кави не можу. З міцних напоїв полюбляю абсент в чистому вигляді, не змішую його в коктейлі.

Скільки у вас вишиванок?

— П"ять. Одягаю, коли дивлюсь футбол, якщо грає національна збірна. Радію, коли бачу людей у вишиванках. Це зараз модно. Оця, — торкається сорочки, — з натурального льону, дуже мнеться. Коштує 400 доларів.

На прогоні перед зйомкою Сергій переодягається у червону футболку з написом "Дякую тобі, Боже, що я не москаль". Режисер оголошує початок прогону.

1981, 22 червня — Сергій Притула народився у місті Збараж Тернопільської області в сім"ї інженера й економістки
1997 — закінчив із золотою медаллю збаразьку школу N1
1997–2002 — навчався у Тернопільській академії на економіста, згодом — у магістратурі
1998–2005 — працював на радіостанції "106,1 ФМ" в Тернополі
2005 — ведучий програми "Було ваше — стало наше" на телеканалі "Інтер"
2005 — на "Мюзік радіо" ведучий ранкового шоу "На роботу, як на свято"
2005, 9 листопада — переїхав жити до Києва
2006, 10 червня — резидент Камеді Клаб Україна

×