— Я був проти, коли доця принесла додому пташеня. Сказав: "Віднеси його назад, бо це вдарить нам по кишені". Дозволив залишити, коли пообіцяла: "Сама його годуватиму — ловитиму рибу", — говорить 52-річний Анатолій МИХАЙЛОВ із села Лозоватка Маловисківського району на Кіровоградщині. Торік його донька Софія, 12 років, принесла додому лелеченя, яке випало з гнізда.
— У червні до нас прийшла сусідка і сказала, що воно випало з гнізда на стовпі, — розповідає Софія Михайлова. — Воно було таке маленьке, як голубеня. Стало шкода, що загине. Принесла додому. З мамою дістали ящик із-під картоплі, з сухої трави вимостили гніздо. Назвала лелеку Бусликом. Перші два тижні годувала його пуголовками зі ставка. Ловила їх сама, у воду заходила у високих чоботях. Потім стали допомагати друзі. Улов викладали в тарілку. Лелека пуголовків ковтав. За два тижні мама почала Буслику подрібнювати рибу. Так годували ще два місяці.
— Рибу для нього всі ловили, — каже Анатолій Ростиславович. — Неподалік нашого дому є ставок. Я ставив ятір. Ходив туди до морозів. Відро з рибою ховали в льосі. Буслик про це знав. Під дверима чекав, доки виставимо. Накидає рибу в горло і ходить по двору, щоб утрамбувалася, а потім знову вертається. А бувало, одразу стільки наковтається, що хвіст рибини із дзьоба стирчить. Буслика підгодовували й сільські рибалки. Людей він не боїться. Коли місцеві вибирали картоплю, біля них полював на жаб і мишей.
За день Буслик з'їдає більш як 1 кг ставкової плітки. На базарі вона коштує 25 грн.
— Узимку риба у ставку не ловилася, їздили на базар у райцентр, — говорить Анатолій Михайлов. — Там уже всі знали, що беру для лелеки. Дзвонили, коли з'являлася дрібна риба. За зиму накупили йому плітки на 2 тисячі гривень. Бувало, по 5 кілограмів привозили. Дружина клала в морозилку. Потім розморожували й годували.
Михайлови навчили Буслика літати, та в теплі краї він не відлетів.
— Спочатку я його цьому вчила, — розповідає Софія Михайлова. — Брала Буслика попід крила і ходила з ним по двору. Через кілька тижнів за це взявся тато. Підкидав Буслика вгору й він поступово навчився літати. Та у вирій зі своїми родичами чогось не полетів. Зимував у сараї. Як потепліло, випустили. Більшість часу він проводить на природі. Але щодня вранці й ввечері прилітає їсти. Прямує до льоху, бо знає, що там має бути риба. Даємо йому лише снідати. Тато каже: "Нехай сам вчиться добувати їжу, не годуватимемо ж його все життя". Коли Буслик їсть із відра, збігаються всі наші коти. Він рибою не ділиться. Клює їх дзьобом, щоб розбіглися. Вважає себе господарем подвір'я. Собаки його теж не ображають.
Софія Михайлова навчається у шостому класі Маловисківської гімназії. Раніше родина жила в райцентрі. До Лозоватки переїхали, коли купили тут стару хату і на її місці побудували нову. Батько дівчинки працював лісником, мати — на цукровому та спиртовому заводах. Тепер обробляють землі. Мають ще старшу доньку 33-річну Вікторію. Зі своєю сім'єю вона живе на Полтавщині.
— За 200 метрів від нашої хати є автобусна зупинка, — каже Софія Михайлова. — Буслик часто сидить на її даху. Любить дітей. Коли гуляємо з друзями, то ходить біля нас. Але дехто його боїться, бо він великий і може клюнути. Якось він із нами грався: летів прямісінько над нашими головами, а ми від нього тікали.
Знайшла друга і більше не поверталася
Разом із Бусликом Софія Михайлова принесла додому зайченя. Назвала його Бусінкою.
— Біля городу загрібала траву, а воно, малесеньке, у ній сиділо і не тікало, — розповідає дівчина. — Разом із мамою годували Бусінку коров'ячим молоком або сухим, розведеним у гарячій воді. Поїли з соски. Спочатку й уночі вставали. Місяців за два зайченя почало їсти траву. Торік 1 вересня випустила Бусінку у виноградник, щоб до зими звикла до життя на природі. Там вона знайшла друга й більше не поверталася.
4 
35413
Коментарі