У церкві міста Нововолинськ, що на Волині, біля 8-річного Юрія Клина ніде стати. Він молиться перед іконами, а за його спиною — юрба парафіян. Люди тицяють пальцями на святі лики та перепитують Юрія, чи бачив їх на небі? Півроку тому хлопець був у комі. Пережив п"ять клінічних смертей. Пам"ятає лише, як летів осяяним тунелем і бачив янголів.

— Коли Юрчик хворів, я по три рази на день ходила до церкви, — розповідає мати школяра 30-річна Наталя Петрів. — У класі, де він навчається, навіть уроки починалися з молитви за його здоров"я.

Невисокий Юрій постійно усміхається. У нього блакитні очі, коротко стрижене русяво-руде волосся. Хлопець закотив рукави чорного светра і грається пластмасовою іграшкою-екскаватором на килимі двокімнатної квартири. Мати сидить на стільці, милується сином, втираючи заплакані очі.

— Синку, скажи дяді, як виглядають ангелочки? — просить жінка.

Хлопець перестає гратися, дивиться на стелю.

— Ну-у, вони гарні, із крилами. Такі, як у церкві, — відповідає Юрій. — На небі дуже добре — мені там нічо не боліло. Там немає дерев і людей. А ще я бачив Бога. Він був у білому, лиця видно не було — лише світло. Бог мені сказав: "Не кидай своєї мами". Бо я хотів там лишитися. Але побачив із висоти, як мама сильно плаче, то й вернувся назад.

Юрій занедужав 12 лютого цього року під час епідемії грипу. Хлопець прийшов зі школи і зліг із високою температурою. За дві години почали боліти груди, з"явився сильний кашель. Його відвезли до міської лікарні. Уночі стан погіршився. Хлопця перевели до реанімації.

— У нього виявили обширну пневмонію. Хвороба прогресувала на очах. Юра кілька разів непритомнів. Ми викликали спеціалістів із Луцька. Ті наказали везти пацієнта до обласної лікарні, — згадує лікар Павло Нечипорук, 47 років.

Серед ночі Юрія доправили за 70 км у реанімацію Волинської обласної інфекційної лікарні. Обстеження засвідчило: через загальне ослаблення організму хлопець підхопив вірус стафілококу. За два дні він переніс внутрішню та зовнішню кровотечі. На хірургічному столі Юрій упав у кому.

— Лікарі сказали, що син — у критичному стані й може не дожити до ранку. Почувши це, я знепритомніла, — крізь сльози згадує Наталя Петрів.

Наступного дня Юрій вперше помирав, однак реаніматологи повернули його до життя. За кілька днів — знову клінічна смерть. Потім — ще дві. Після кожної матір приводять до тями сильнодіючими уколами. Телефонують її батькам. Просять приїхати до доньки з онуком і готуватися до найтрагічнішого. Непритомного Юрія переводять до обласної клінічної дитячої лікарні, де є сучасніше обладнання.

— Хлопця привезли з повністю ураженою лівою легенею: починала рватися легенева тканина. Йому вставили дренажні трубки для відведення рідини та крові. Але стан пацієнта не покращувався, — розповідає завідувач реанімаційним відділенням Олег Тацюн, 42 роки.

Після 22 днів коми Юрій уп"яте пережив клінічну смерть. Його серце тричі зупинялося. Востаннє воно забилося після 6-хвилинної зупинки. Перелякані медсестри трусили ноги хлопця, шепотіли: "Повертайся, Юрчику. Як ми скажемо мамі, що тебе вже немає?".

На небі немає дерев і людей. А ще я бачив Бога

До реанімації Наталю не впустили. Вона, напівпритомна,  молилася навколішках у лікарняному коридорі.

— Пам"ятаю той день, ніби в чорному тумані. Раптово заснула і наснився мені хірургічний стіл. На ньому лежить мій Юрчик, а над ним схилилися люди в білому вбранні. Може, то й не люди були. Не знаю, що зі мною творилося, — згадує Наталя.

Наступного ранку жінка сиділа біля синового ліжка. Читала молитву. Краєм ока помітила, як Юрій ворухнув бровою. Матір схопилася на ноги, втерла сльози. Думала — ввижається. За мить хлопець знову підняв брови. Вона взяла сина за руку. Той, не відкриваючи очей, стиснув її палець. За кілька днів, на 8 березня, Юрій прийшов до тями і сказав "мама".

— Тільки-но синок вибрався з коми, як стався мікроінсульт лівої половини тіла. Знову — реанімація, молитви. Але Бог змилувався. 26 травня Юру виписали додому, — каже жінка.

Відтоді лікарі щотижня обстежують хлопця. Хвороба минула. Юрій добре навчається, гуляє з друзями. У нього немає жодних натяків на психічні або розумові відхилення. Хоча, як правило, після клінічних смертей такої тривалості пошкоджується до третини мозкових клітин. Батьки помітили лише одну зміну: Юра посерйознішав, ніби раптово подорослішав.

— Сталося ще одне диво — він перестав заїкатися. До хвороби важко говорив, а тепер молитви читає на одному подиху, — радіє матір.

Наприкінці розмови Юрій несподівано кидає іграшкові машинки та біжить у коридор. Хапає за руль велосипеда, смикає за дзвінок і кричить:

— Мамо, сьогодні в церкву на ровері поїдемо! Добре?

×