— Звільнився у травні й поїхав на чотири місяці подорожувати Сполученими Штатами Америки та Канадою, — розповідає киянин 30-річний Максим Семак. Разом із друзями проїхав понад 10 тис. км Північною Америкою. Під час мандрівки знайомили американців із сучасною Україною, зустрічалися з діаспорянами і збирали допомогу для постраждалих у війні на Донбасі.

Спілкуємося з Максимом у бізнес-центрі поблизу Контрактової площі. Сідаємо в невеликій кімнаті з круглим столом.

— Тут планували з командою маршрут від Лос-­Анджелеса до Вашингтона через Канаду. До нього увійшло понад 430 міст. Підготовка зайняла дев'ять місяців. У коман­ду увійшло 13 людей. Проект назвали "Чумацький шлях Північною Америкою", — каже Семак. Відпиває чай з паперового стаканчика.

Після мандрівки влаштувався на посаду технічного спеціаліста в крупну фірму із супутникового моніторингу. Подорожує велосипедом Україною і за кордоном.

— Щоб покрити частину витрат на поїздку, продавали національний одяг та сувеніри. Майже в кожному великому американському місті зустрічались із діаспорянами. Говорили про війну на Донбасі, — згадує Максим. — Щодня проїжджали по 150–200 кілометрів. Спішили на вечірні зустрічі. Інколи мали їх по дві. Люди питали, що в нас відбувається. Деяким американцям доводилося пояснювати, де Україна.

Дивно було чути українську наших у Канаді. Звучить на гуцульський манер. Поряд із містом Едмонтон побудували музей просто неба. Відтворили українське село XIX століття. Люди там живуть і працюють. Сапають городи, печуть хліб. Навіть копанки зробили, в яких жили перші українські переселенці, які приїхали без нічого.

Наші діаспоряни ­багато працюють. На ­початку кар'єри без вихідних по 12 годин на день буває.

Більшість тамтешніх українців не готують удома. Коли запрошували до себе, закуповували харчі, бо мають пусті холодильники.

Збираються на обіди після недільних служб, готують наші національні страви. Для цього купують українські продукти в спеціальних магазинах. Бачив торти "Рошен". Їх привозять з України замороженими.

Ми трохи економили в "Макдональдзі". Там можна купити стакан напою і потім його поповнювати самому в автоматі. Ми приходили зі своїм посудом і безкоштовно мили. Зауважень нам не робили.

Мандрівники жили в наметі або гостювали в місцевих українців.

— У Каліфорнії підходили до людей і питали, чи можна поставити намет на їхньому подвір'ї, — додає Максим. — Нас запрошували майже всі. Дозволяли сходити в душ, користуватися інтернетом. Інколи відганяли з подвір'я собакою. Якось під'їхали до ресторану на необгородженій території ранчо. Господар вигнав нас. Його дратувало, що їмо свою їжу, а не купуємо в нього.

×