Село Гірське Миколаївського району Львівської області з усіх боків омивають річки: Коросничка, Дністер, Тисмениця, Летнянка. Під час повені водою з останньої підтопило 130 дворів. Дорогами їздить пожежна машина — викачують воду із будинків і криниць. Стоїть їдкий сморід.

Другий тиждень у мурованому будинку родини Ковалів зі села Гірське не сходить вода. Під час повені залило кухню та дві кімнати на першому поверсі.

На подвір"ї на дерев"яній лаві сидить господар 44-річний Василь Михайлович із дружиною Марією, 39 років, та 77-річною матір"ю Марією Василівною. Після повені пенсіонерка перебралася до сина — її дерев"яну хатину залило водою. Зараз там волого й тхне. У криниці плавають дохлі жаби.

— Якби не діти, то втопилася б уві сні, — зітхає Марія Василівна. — Збудили, коли вода пішла.

На возі лежить солома. О пів на шосту ранку Василь Михайлович привіз її для коней. Після повені вони ще не виходили з хліву. Пасовище залите жовтуватою водою, яка кишить хробаками.

— У мене дві кобили, було три корови, — розповідає Коваль. — Днями найстаршу здали на м"ясо. А де на всіх корму взяти? Чотири тонни сіна замокло, побіліло. Худобина нюхає й не хоче їсти.

Господарство Ковалів за кілька десятків метрів од Летнянки. Повінь почалася в суботу, 26 липня.

— Коли вода почала прибувати, я запряг коней у полі, — згадує Коваль. — Схопив косу й побіг на бульбу. Вся родина помагала копати. Увечері тричі влили дощі.

У неділю рівень води в річці піднявся до критичної позначки — 5,85 м. На дамбі прорвало шлюз.

— У селі в неділю відпочивають. А тоді метушилися, як у мурашнику, — веде далі Василь Михайлович. — Стемніло, а ми бульбу копаєм. Доньки мобілками світять і цибулю вибирають.

Із хати виходять 19-річна Наталія і Маруся, 18 років. Дівчата вдома на канікулах — навчаються у Львівському медколеджі. Старша також  працює там лаборанткою. Через повінь її на тиждень відпустили з роботи. 17-річний Василь поїхав до Харкова на заробітки. Наймолодша Оксана пішла на медогляд — держава виділила путівку на море.

— Стільки роботи, а ми сидимо: чекаємо, коли вода зійде. Усе вручну треба прати, — Марія Коваль взуває гумові чоботи й заходить у будинок по коліна у воді. На долівці лежать затоплені газовий котел і пральна машина. Господиня відмахується від мух. — Воду економимо. У студні всяка нечисть плаває. Санепідемстанція заборонила з неї воду пити. Раз у два дні водовозка їздить, та хлопці сваряться, щоби багато води не брали. Учора в сільраді по п"ять літрів на сім"ю роздавали.

Якби не діти, то втопилася б уві сні

Сільською дорогою гуркоче віз. Кіньми керують 40-річна Ольга Гординська із донькою Ганною, 15 років. Кажуть, їдуть по траву для корови.

— Дають собі раду, як можуть, — зітхає Марія Коваль. — Її чоловік на роботі, а син — хворий із дитинства.

Під обід господиня з донькою Марусею йдуть по худобу. Раніше корів випасали за кілька метрів од дому. Тепер їх женуть у другий кінець села — йдуть годину.

Удома Маруся бере відро й іде до стайні.

— Я здою, — забирає в онуки посудину бабуся. — Уже поросят нагодувала. Курям яблук із ґрисом всипала — хай їдять.

— Корови змучилися, наполовину менше молока дають, — знизує плечима Марія. — В обід по дві літри. На молокопункті за літр гривню платять.

На дорозі сигналить машина.

— Воду везуть! — беруться за каструлі Ковалі.

— Приймаємо худобу, телята, — чути з дороги.

— А ні, — розчаровано каже Марія Василівна. — Знають, що біда, за копійки скупити хочуть.

Жінка піднімається на другий поверх готувати обід.

— Кухню затопило. Ми, як цигани: де попало їмо, — кладе на стіл канапки та печиво. — Сухий пайок. Так із дня на день перебиваємося.

Приходить комісія оцінити збитки від повені.

— Пишу: ремонт фасаду, — каже один чоловік. — А воду треба викачати. Вже викачували? Хлорки насипте. А то, не дай Бог, ще якої інфекції бракувало.

Під вечір до подвір"я під"їжджає пожежна машина. Годину викачують воду. Ковалі ставлять на тачки бідони, йдуть до чистого колодязя за півкілометра.

— Треба ж хоч помитися, — зауважує Василь Михайлович.

×