— Про виграш дізналися від дочок. Вони перші побачили в газеті, що я виграв набір інструментів. Мало хто вірив, що отримаю. Коли прислали, зрадів. Подарував його на 24-річчя старшому внуку Денису. "Газету по-українськи" передплачую з перших номерів. Мені в ній усе подобається. Виписуватиму, скільки не коштувала б. Іншої читати не хочу, — каже 84-річний Павло Лопата з міста Олександрії на Кіровоградщині.

Народився в селі Диківка Знам'янського району.

— Після школи робив трохи в колгоспі. А після армії пішов працювати в клубі кіномеханіком. Тоді познайомився з дружиною Надією Петрівною. Вона молодша на п'ять років. Родом із Дніпропет­ровщини. Після технікуму отримала в наш колгосп направлення на роботу в бухгалтерію. Зустрічалися три роки. На кіно пропускав її безкоштовно, — розповідає Павло Ігнатович.

— Одружилися 11 лютого ­1966-го, — продовжує. — Жити стали в моїх батьків. У дворі були дві хати. Батьки мешкали в старій, а ми — в новій. Першою в нас народилася Лариса, а за сім років — Наташа. Обидві дочки живуть в Олександрії. Лариса викладає в школі історію та правознавство. Молодша Наташа працює гінекологом в онкодиспансері. Маємо з дружиною четверо внуків.

У Павла Лопати — 44 роки робочого стажу, більшу половину з них був водієм КамАЗу.

— В Олександрію перебралися 2011-го. Переїхали ближче до дітей. Скучаємо за селом, за людьми. Але добре, що є мобільний зв'язок, то спілкуємося з багатьма. Щороку буваємо на гробках. Ходимо по місцях мого дитинства, де пас корів, — говорить Павло Лопата.

×