"Не треба було приїжджать, — відривається від роботи 83-річна Ольга Бакуменко з Ірклієва Чорнобаївського району на Черкащині. — Донька забороняє мені про минуле балакать, бо я тільки плачу".
Розповідає, що народилася в Ромнах на Сумщині. У 2 роки залишилася без матері. Вона заразилася від молодшого сина Віталія туберкульозом і померла.
— Мама його найдужче любила, — пояснює жінка. — Доїдала після нього, тоді їжу не викидали. Коли померла, батько віддав мене в дитбудинок на Полтавщині. У другому класі забрала в Дніпродзержинськ материна сестра Олександра Шевченко.
Каже, в березні 1942-го від тітки її вивезли на роботи до Німеччини. Дівчина потрапила на військовий завод у Швайнфурті. Працювала шліфувальницею на станку.
— Додому хотілося страшне, — сідає на стілець. — Якось почула, що психічно хворих відправляють додому, так почала притворяться. Таке чудила, — усміхається. — Кожен вечір балакала з якоюсь жінкою, яка наче приходила до мене. Ловила одіялом рибу. Уночі нападала на сусідку, яка спала на нижньому ярусі. Я її не любила чогось. Мене перевели в барак для хворих. Там узнала, що додому нікого не відправляють, а вивозять у Ноємар і залишають помирати з голоду. Те місто називали "руським кладбищем". Довелося мені "одужати".
Через три місяці під час бомбардування Ольга втекла крізь дірку в огорожі. У лісі натрапила на інших утікачів. Її навчили, що казати, аби влаштуватися на роботу в селі. Та на біржі дівчині не повірили. Мусила повертатися в табір, щоб не вмерти з голоду.
— Один поліцай розповів, що мимо нашого лагеря водять на роботу сина Сталіна. Ми йому не вірили. Щоб син Сталіна, як і ми, ходив на роботу? — розводить руками. — На другий день усі повставали в п"ять утра — і до вікна. Там ведуть хлопця під охороною, схожого на грузина. Ми не повірили, що то син Сталіна, і поліцая переубідили.
Купали у приміщенні, де раніше людей травили газом
Українка працювала прибиральницею.
— Знаходила під подушкою записки якоїсь підпільної організації й робила все, що вимагали, — веде далі. — Виготовила відбитки ключів від дверного замка в кабінеті начальника, від шухляди його столу. Для трьох військовополонених купила одяг у знайомої німкені. Вона працювала в нас майстринею.
За це її відправили до штрафтабору в Нюрнберзі. Звідти перевели на військовий завод.
— Там я різьбу на снарядах робила. Але нерівно, тому біля мене цілий ящик бракованих стояв. Його побачила комісія і відправила мене в концтабір, — згадує. — Він був схожий на пекло: труби, дим кругом. Нас купали в приміщенні, де раніше людей травили газом. Дали одну полосату сорочку на голе тіло й дерев"яні кандали, обрізали волосся. Дівчат перевіряли на кріслах, чи золото ніде не ховають.
Каже, ще за місяць перевели на підземну фабрику. А тоді в товарняку повезли під Гамбург. Це був восьмий табір, у який потрапила іркліївчанка. Вона зауважує, що тікала з таборів п"ять разів. У травні 1945-го дівчину звільнили англійські солдати.
— Я повернулася в Дніпродзержинськ. Пішла робить у столову. Напарниця познакомила зі своїм братом, іркліївцем Михайлом Бакуменком. Він на флоті служив, у 1946-му демобілізувався. Красивий був, страшне. Личко біленьке, тільки щічки розові, — приносить фотокартку. — Побували ми й на Уралі, й у Краснодарському краї, й у Підмосков"ї. А 32 роки тому купили в Ірклієві стару хату. Розваляли й побудували нову.
Чоловік Ольги Бакуменко помер 11 років тому. 59-річний син Михайло із сім"єю живе в Черкасах. На 3 роки молодша донька Валентина — в сусідньому селі Скородистик. Узимку мати жила в неї. Два тижні тому повернулася додому. Готується садити город.
1924, 28 серпня — Ольга Хоменко народилася в Ромнах на Сумщині
1926 — від туберкульозу померла мати
1942 — вивезли на каторжні роботи до Німеччини
1945, 5 травня — з 8-го за ліком концтабору звільнили англійські солдати
1947, 8 квітня — одружилася з іркліївцем Михайлом Бакуменком
1948, 18 вересня — народився син Михайло
1951, 2 січня — з"явилася на світ донька Валентина
1976 — купили стару хату в Ірклієві
7 
35413
Коментарі