Четвер, 31 липня 2008 15:55

Олена Храбатин пережила три повені

Автор: фото: Марія ПЕТРІВ
  Жителька села Вовчинець Івано-Франківської міської ради Олена Храбатин рятувалася із затопленого повінню обійстя разом із трійкою кіз
Жителька села Вовчинець Івано-Франківської міської ради Олена Храбатин рятувалася із затопленого повінню обійстя разом із трійкою кіз

Олена Храбатин, 86 років, із села Вовчинець Івано-Франківської міської ради повені 1940-го та 1969-го пересиділа на стрісі власного будинку. У понеділок жінка вилізла на дах і зібралася помирати — до хати підійшла вода.

— Просилася: "Хлопчики, залишіть мене, я перечекаю тут смерть", — розповідає 33-річний рятувальник Міністерства з надзвичайних ситуацій Богдан Костишин. Чоловік веде до будинку на вул. Береговій, де живе Олена Михайлівна. — Казала, що все витримала в житті. Тому й не хотіла їхати.

У Вовчинцях річка Бистриця Солотвинська впадає в Дністер. У повінь затопило 640 хат. Вода вже зійшла. У селі смердить від намулу.

Ярослава Храбатин, 54 роки, ледве вмовила матір покинути будинок.

— Собаки Бім та Барсік плавали. Вода підійшла так, що на вулиці по пояс було. Де ми мали діватися? — говорить жінка. — Я вхопила собак. У стайні відв"язала худобу. Дві кози вискочили в яслі, бо то вище. Одна голову тягнула із води.

Ярослава кличе матір із прибраної від намулу кімнати, наказує переодягнутися в чисту спідницю.

— Мене, стару бабу, на коркошах (на спині. — "ГПУ") несли, — стає на поріг Олена Михайлівна. — Вони мені збрехали, що вода на метр іще підніметься. Я довго просила кози занести до машини. Кажу: як берете кози та пси, то ми йдемо, а як ні — то ні, — показує рукою на стайню. — Одні коти на грушці сидіти зосталися.

На вул. Береговій у хатах вода по коліна стояла. Олену Храбатин із донькою Ярославою, трьома козами та двома собаками вивезли до родичів у незатоплену частину села.

Одні коти на грушці сидіти зосталися

— Вода була рівно з дамбою. Потім почала розходитися по корчах. Думали, не скоро до нас прийде, бо берег засипали будівельним сміттям. Нам у сад нанесло пластикові пляшки та памперси. Запах страшний. Можна потравитися, — затуляє носа Ярослава. — Воду на обійсті побачили вдосвіта. Лягла біля мами. Десь під ранок відкрила фіранку. Глип у вікно, а то у дворі всьо пливе. Люди при свічках складали речі на шафи. Що встигли, виносили на стріху. На городі ніц не зберемо врожаю, — бідкається жінка. — Молоко буде та й сир козячий. Воду з обійстя машина цілий день качала. Потім люди намул з усюди вичищали. Маємо набагато більше збитків, ніж 1969-го. Хоча тоді й дамби на ріці не було. Хату не застрахували.

Олена Храбатин згадує повінь улітку 1969 року. Тоді постраждалим селянам держава заплатила по 29 крб.

— Вода була велика. Я взяла хліба та молока й пересиділа на стрісі, — поправляє хустину на голові. — Із старшою доньков Любою два дні сиділи. Страху тоді набралася. Патичками зі стріхи кидала на землю. Так чула, чи вода в хаті спала. Тоді молоді солдати плили на лодейці. Їх закрутило, бо були великі барани (хвилі. — "ГПУ"). Не могли до мене добратися. А цього разу ще більші барани йшли, сильно бушувало.

Каже, восени 1940-го Вовчинець також підтопило.

— За німців у нас була старенька хата, то по вікна вода йшла. На рік молодший брат Василь ловив сачком рибу на подвір"ї, — розповідає. — Мене у війну мали до Німеччини забрати на роботу. Ми знали, що по людях німці ходять. А мама на печі заховала, подушкою мене закрила. Як мені Бог дав вижити у війну й пережити зараз три потопи, то я ще 100 років буду жити!

Жінка йде до стайні, де прив"язана худоба. Трусить траву козам. Довгошерста смикає господиню за квітчасту спідницю.

— Я їх почешу та віглянцую. Як йду доїти, розмовляю з ними, — цілує тварин. — Женемо пасти за село до цвинтара, бо там не замулило й чисто.

1926, 1 травня — Олена Мацькур народилась у с. Вовчинець Івано-Франківської обл.
1940 — пережила першу повінь на річці Бистриця Солотвинська
1947 — одружилася з Іваном Храбатином, за рік народила сина Миколу
1954 — на світ з"явилася донька Ярослава
1969 — два дні сиділа на даху під час повені з донькою Любов"ю
1985 — пішла на пенсію з лісокомбінату в Івано-Франківську
2004, 16 жовтня — поховала чоловіка
Має п"ятеро дітей та вісім онуків

Зараз ви читаєте новину «Олена Храбатин пережила три повені». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода