— Павловна, Микитовна, дівчата, пішли танцювать польку! — гукає 22-річний Олексій Заєць. З літніми жінками сидить на лавці перед сценою фестивалю "Жнива — Домоткань" на початку серпня в Музеї народної архітектури та побуту в селищі Пирогів. Три роки тому Олексій зібрав фольклорний колектив "Барвінок".

— У гурті всі молоді — 1930 року народження, — сміється Заєць. — Кажу їм: "Тут старих немає. Не треба придурюваться, кульгать, кректати. Усі однакії". Найстаршій співачці 88. Не приїхала, бо вже погано ходить, — запрошує до танцю жінку років за 70. Тупцяють на місці й розмахують руками. Поряд музиканти з гармошкою і бубном грають польку.

— Я виступав на "Голосі країни" 2011-го. Товариш подав туди заявку. Мені не сказав.

Олексій виконав пісню "Ой у лузі калинонька". Жоден із суддів за нього не проголосував.

— Усі хвалили. Але не знаємо, куди вас применить, сказали. Якби в мене була така мати, як у Тоні Матвієнко, то взяли б, — каже про доньку співачки Ніни Матвієнко, яка здобула на шоу друге місце.

Народився у Фасовій Макарівського району на Київщині. Два роки тому влаштувався в сусідній Людвинівці завклубом.

— Усі жінки з Фасової. До людвинівського клубу — 4 кілометри. Попросили, щоб у Фасовій виділили в клубі кімнатку для репетицій. Спочатку дали, а потім вигнали. Сказали: "Ви не заробили". Я кажу: "Як це? Люди все життя проробили в колгоспі".

— У нас дитинства не було, — поруч сідає 64-річна Надія Микитівна. — У школі гнали на поле. Удома — ланки. Через ту роботу зненавиділа село. Проводимо репетиції у старій хаті моєї матері. Або співаємо прямо на вулиці біля школи під пам'ятником невідомому солдатові. Олексій з дитинства ходив до старих людей, усе записував. Зібрав у селі тисячу пісень. А влада його цькує. Їм не жалко того місця в клубі — усе заздрість. У нас таланти принято топить, а сєрость сама проб'ється.

От учора був день села в Людвинівці. А завклубом із Фасової розпоряжалася, як Альоші концерт вести. Він такий сценарій написав! Згадав історію села, переселенців із Чорнобиля. А голова села пішов із депутатами пити. Звичайні односельці нас приймають дуже добре.

Дві жінки кажуть Зайцеві, що підуть обідати. Називають начальником.

— У людвинівському клубі аварійний вихід і віранда завалилися, костюмів немає, — скаржиться Олексій. — Отримую півставки — 550 гривень. Зараз добавили гривень 10. Не раз просив, щоб виділили кошти побілити, підмазати. Даю свої гроші на бензин, якщо треба їхати виступать. Так і розходиться вся зарплата.

— Надя, вон свадьба йдзє, — підходить літня жінка в жовтій хустці. Зупиняються три автівки, прикрашені штучними букетами. — Хоча б табурєтку взялі, шоб пєрєстріть молодих.

— Та вони не розуміють такої традиції. У нас, як вінчалися, то виносили хлібину із сіллю, табуретку. Переграждали їм дорогу. А молоді мали відкупитися могоричем, — каже Надія Микитівна.

Фартух — із наволочки. Сорочку люди дали напрокат

— Оце все самі пошили. Фартух — із наволочки. Сорочку люди дали напрокат. А це Льошик за свої гроші пошив мені машинкою, — Надія Микитівна з гурту "Барвінок" бере полу синьої спідниці, обшиту смужкою зеленої стрічки.

— Із зарплати купив матеріал на спідниці. Батькова мати шити навчила. Марія Мусіївна звати, 83 роки має. Вона — переселенка із Чорнобильського району, — каже Олексій Заєць. — Коли малий був, била по руках, щоб голки не брав. А я заховаюся під кроваттю і шию. Вишиваю різними техніками — білою гладдю, коли білими нитками по полотну, хрестом. Різні види мережок знаю.Шию штани, камізельки, свитки. Удома ходжу у натуральній полотняній одежі, але у скромнішій, без вишивки. Від бабусі пісень навчився. Із нами вона не виступає, бо із двома паличками ледве по хаті пересувається. Але зі мною досі співає.

×