— Про свою перемогу дізналася від сусіда. Теж виписує "Газету по-українськи". Ми того дня номер ще не проглядали, а він уже побачив списки щасливчиків, — каже 73-річна Олександра Зюзь із міста Ічня на Чернігівщині.
Вона передплачує "Газету по-українськи" з 2005 року. Відправила копію квитанції на адресу редакції і виграла кухонний набір.
— Мені надіслали фартушок із рукавичкою, — розповідає Олександра Федорівна. — Гарні, з логотипом. Використовую їх на кухні щодня. Ми раніше виписували іншу газету, але вона подорожчала. Пенсії малі. На пошті листоноша запропонувала передплатити "Газету по-українськи". Вона недорога, а читати є багато чого. Мені найбільше подобаються рубрики "Політика" і "Сад-город".
Олександра Зюзь народилася в Ічні. Працювала технологом харчової промисловості.
— Після школи ми з подругою поступили в технікум в місті Сміла на Черкащині, — говорить Олександра Федорівна. — Після закінчення я вернулася додому. Влаштувалася на крохмальний завод у селі Пилюхівка. Жити там не було де, добиралася з дому. Їздити треба було через села, поганими дорогами. За два роки звільнилася і пішла робити на консервний завод у нашому місті. Якраз звільнилося місце майстра зміни. Заочно закінчила інститут народного господарства в Києві. Вивчилася на економіста-фінансиста. Перейшла працювати в банк "Україна". Була керівником соцзахисту. В ті часи інвалідам давали безкоштовно "запорожці". Один ветеран, де не зустрів би, дякував, що свого часу отримав машину. Бо без неї хто знає, як жив би. Останні 18 років проробила начальником загсу.
50 років живе в шлюбі з 75-річним Віталієм Георгійовичем.
— Чоловік теж з Ічні. Все життя робив водієм. Познайомилися, коли був за кермом автобуса, яким я добиралася на роботу. Після одруження жили трохи в його матері в однокімнатній квартирі. Згодом мені банк дав житло. Виховали сина. Сергій — підприємець, живе у столиці. Внук 24-річний Артем робить айтішником. Двічі на місяць приїздять до нас у гості, допомагають по господарству, — каже Олександра Зюзь.
3 
35413
Коментарі