— Когда суд вынес приговор, мой сын расплакался: "Дядя милиционер подарил мне фонарик. Обещал, маму отпустят, если скажу, что она хотела убить дядю Юру", — розповідає 46-річна Олександра Тоцька з села Кобижча Бобровицького району Чернігівської області. П'ять років відсиділа в Качанівській виправній колонії на Харківщині. Її засудили за вбивство.
З Олександрою Тоцькою зустрічаємося у кав'ярні біля Політехнічного інституту в Києві. Має коротке світле волосся. Повіки підведені синіми тінями.
— Після розлучення переїхала до батьків, — Олександра замовляє каву й тістечко "Тірамісу". — В одній частині будинку жили батьки з братом, в іншій — я з двома дітьми. Вирішила взяти квартиранта — прохідна кімната пустувала. Юра мав роботу, справно платив. Та за кілька місяців почав випивати. Я сказала, щоб збирав речі.
Пішла на день народження до кума. Додому повернулася ближче до півночі. Зайшла в кімнату квартиранта. Почула, як щось булькає. Включила світло й мало не знепритомніла. Юра сидів на ліжку, з рани біля серця фонтаном била кров. Вхопила простирадло й давай ту дірку затикати. Кричала рідним, щоб викликали "швидку". Мати говорила: "Шура, ти дура. Нащо його в лікарню везти? У нього рідних немає. Прикопаємо десь у дворі, ніхто й не шукатиме". Але "швидку" викликали. Лікарі приїхали за 40 хвилин. Юра стік кров'ю. Мене забрала міліція.
Жінка опускає очі. Рукава смугастого светра натягує на пальці.
— Півтора місяця гамселили дубинками — вимагали, щоб взяла провину на себе. Відмовлялася, бо я не вбивала. Слідство встановило, смертельний удар йому нанесли лівою рукою, а я — правша. Впевнена, Юру вбив мій брат. Він був наркоман. Щоб розрахуватися з боргами, збирався продати батьківський будинок. Я йому заважала. Після мого арешту бігав по нотаріусах — шукав, хто погодиться підробити документи. Але не встиг. Хтось із дружків скинув його з дев'ятого поверху. Нещасний випадок, сказали слідчі.
Суд тривав три місяці. На останньому засіданні Олександра взяла провину на себе.
— Адвокат сказав: "Суддя обіцяв дати п'ять років, якщо зізнаєшся. Якщо ні — впаяють 10". Збрехала, що Юра мене домагався. Щоб захиститися, вдарила ножем. Покарання відбувала у Качанівській колонії. Жили в бараці на 150 людей. Першого ж дня поскандалила із засудженими. Хотіли, щоб спала на верхній полиці. А я боюся висоти. Лягла на вільну нижню. Вночі дівчата затягли мене в туалет. Вимагали, щоб відрізала коси. Почали бити. Прокинулася під ранок вся в крові. Тієї ночі я перемогла, бо не стала їм потурати. Більше до мене не чіплялися.
У колонії шила дитячі іграшки. Коли в начальника був день народження, попросили зробити іграшкову мавпу. Пошила в людський зріст. До витягнутої руки пришила дулю. Так хотіла помститися за його домагання. Коли начальник розкрив подарунок, сміялася вся зона.
Олександра має сина 29-річного Сергія, на рік молодшу доньку Євгенію. Після виходу з в'язниці народила Діану, зараз їй 8.
— Вийшла на волю 2005-го. Діти стали чужими, — каже Олександра Тоцька. — Знадобилося багато часу, щоб ми знайшли спільну мову. Свою частину батьківського будинку продала й купила житло в Кобижчі. Тримаю корів, кіз і поросят. Мрію мати власну ферму.
7 
35413
Коментарі