Олександр Корицький проїхав 33 країни за 7 років

 

33 країни і майже 500 міст відвідав львів'янин 39-річний Олександр Корицький. Подорожу­вати почав сім років тому.

— Перша поїздка була в Індію, — розповідає Олександр. — Квитки на літак в обидва кінці обійшлися в 500 доларів. Із друзями жили в одному з найдорожчих готелів штату Гоа, за 200 метрів від океану. У номері був міні-холодильник, телевізор, душ і туалет. Платили 3 долари за добу.

За два тижні здолали 4,5 тисячі кілометрів. В індійському місті Дхарамваран напередодні нашого приїзду стався землетрус. Скрізь руїни, повалені будинки. Троє товаришів захотіли познімати нетрі. Сутеніло. Нізвідки почали виходити індуси й запрошувати в гості. Раптом їх стало багато — 10, 50. Сповзалися, як мурахи. Боявся, що вб'ють або пограбують. І ніхто не дізнається. Наші фотоапарати коштували по 1000 доларів. Індуси з нетрів отримують у місяць 30–40 доларів. Наша техніка — це як трирічні зар­плати їхніх родин. Сказав хлопцям: "Збираємося звідси". Індуси хапали за одяг і ще довго йшли ­слідом.

Корицький був бізнес-­аналітиком. У польському Кракові працює керівником департаменту в ІТ-компанії "Сізмек". Останні 14 років ­займається перекладами.

— Найдорожче коштувала тритижнева поїздка по Азії — 2,5 тисячі доларів, — про­довжує. — Був у Непалі, Малайзії, Камбоджі й на острові Борнео.

Ніколи не подавати ліву руку — найдивніша традиція в Азії. Вважають це образою. Пояснення таке — там бракує туалетного паперу, доводиться підтиратися лівою рукою.

Згадує подорож до Аргентини.

— Там живе сьома за чисельністю українська діаспора — 300 тисяч осіб. Багато хто готує українські страви, але мову знають одиниці. Якось із дів­чиною у місті Барілоче зайшли в кафе "У Педро". Власник почув, що говоримо українською. Закричав іспанською: "Я теж українець. Але по-нашому знаю лише "борщ" і "добрий вечір". Його дід-­українець оселився в Аргентині в 1920 роках.

×