"Мама, там жутко! Не хочу под землю!" — кричить Аня Підуст, 12 років. Вона приїхала з Запоріжжя до уманського парку "Софіївка". Її мама Світлана, 33 роки, стоїть у черзі поблизу греблі. Купує квиток за 7 грн, щоб покататися підземною річкою на човні.
— Быстрее в лодку, не придуривайся, тут мало мест! — кличе вона дитину.
За греблею Верхнього ставу, яке ще називають Морем Чар, видно діру підземного тунелю. Тут бере початок штучна річка. Її по-давньогрецьки називають Ахеронт.
Човняр Олександр Фещенко, 30 років, запрошує відвідувачів до човна. У суденці вміщаються 40 людей.
Останнім застрибує Фещенко. Він дебелий, коротко стрижений. Рукава теплої спортивної куртки підкачані. Поверх — шкіряний жилет з багатьма кишенями. Веслом відштовхує човен від пристані Амстердамська.
— Спочатку я побоювався в темряві, — розповідає Олександр. — Стараюся, щоб човен не бився об стіну.
Суденце запливає в діру. Стає темно. Чутно, як перевізник відштовхується від гранітних стін. Від правої та лівої по черзі.
— Вже 10 років перевожу людей, — розповідає чоловік. Заспокоює Аню Підуст.
— Колишня коханка графа Потоцького Софія таку розвагу вигадала, — каже туристка Марина Петришина, 51 рік, із Західної України. Вона клацає фотоапаратом. На мить стає видно обличчя тих, хто сидить у човні. — Крутила графом, як хотіла.
Петришина вдягнута в картатий жакет. Губи підфарбовані червоною помадою. На колінах у жінки лежить путівник.
Питаю Фещенка, скільки пропливає за день.
— Ріка простягається на 224 метри, отже, щоденно — чотири кілометри,— говорить Олександр. Човняр не сідає, тримає рівновагу.
Софія зрадила старому графові Потоцькому з його сином
Каже, що працює їх троє. Поки один веслує підземним Ахеронтом, двоє видають поблизу озера напрокат човни та катамарани. За годину беруть по 10 грн.
— Софія, на честь якої названо парк, зрадила старому графові Потоцькому з його сином, — повідомляє Петришина в темряві. Чути, як хтось сопе. — Граф помер від серцевого нападу.
Попереду з"являється світло.
— Заспіваємо? — пропонує Петришина. Затягує "Човен хитається серед води". До неї приєднуються ще кілька голосів.
— Робота в мене сезонна, — продовжує перевізник. — Із першого травня до п"ятнадцятого жовтня.
2005 року Олександр одружився. Його жінка Людмила родом із Чернігівщини. У них підростає 2-річний син Владик.
Чоловік каже, що на зиму адміністрація звільняє човнярів "за згодою сторін". Фещенко стає на облік на біржі зайнятості, три місяці одержує там допомогу з безробіття. Потім у травні знову влаштовується перевізником. Конкуренції немає, бо робота важка.
— Бувало, й падали в річку після двох пляшок горілки, — посміхається він. — Витягав за комір назад. Тут не глибоко, по пояс. Щоб не розхитували човен, іноді брешу, що тут два метри. Курсів вождєнія я не закінчував. Мене вчив старий дід, який пішов на пенсію. Він тут довго працював.
До Олександра перевізником був Іван Іванович Дудник. Працював човнярем 10 років. Понад рік тому чоловік помер.
Човен причалює. У Фещенка розв"язується шнурок на кросівці. Він нахиляється, зав"язує.
— Это и есть Озеро Мертвых? — питає Аня.
— Угу, — відповідає перевізник. — Бувайте здорові, — розвертається і пливе назад до тунелю.
Жінка поблизу пристані в парку підмітає опале листя. Каже, що на зиму підземну річку спускають.
— А нас, як схочемо, катають безкоштовно, — хвалиться вона.
1977, 27 січня — Олександр Фещенко народився в Умані на Черкащині
1980 — малим чув розмови дорослих про сильну повінь у Софіївці
1995 — закінчив профтехнічне училище
1997 — почав працювати човнярем на підземній річці Ахеронт
2005 — одружився з Людмилою; в них народився син Владик
6 
35413
Коментарі