"Вони з мамою потрапили під обстріл у рідній Сартані біля Маріуполя. Не встигли добігти до бомбосховища кілька метрів. Дівчинці довелося ампутувати частину ніжки. Мама померла в лікарні за два дні", — пише у "Фейсбуку" волонтер Оксана Лазебник із Києва. Взяла під опіку 12-річну Наталію Лафазан. Вона пересувається на протезі. За нею доглядає батько Олександр, 32 роки.
Пізно ввечері 16 серпня 2015-го
бойовики почали обстріл селища Сартана. 29-річна Олена Лафазан схопила дочку Наталію. Вибігли з дому.
— Отримали важкі поранення. Обидві кричали від болю. Наталка в шоковому стані намагалася допомогти мамі. Повз мовчки пройшли чоловік і жінка. Потім на допомогу збіглися сусіди, — розповідає Оксана Лазебник. — Саша прибіг із чергування. Працював електромонтажником. Сусідськими машинами відвезли поранених у різні лікарні Маріуполя.
Олена наступної ночі померла — відмовили нирки. Саша тоді був біля дочки. Їй про смерть матері не сказав. А вона постійно просила набрати маму по телефону. Правду батько розповів через два місяці в Києві. У дитини був психологічний зрив.
Врятувати ніжку не змогли. Двічі оперували, бо неправильно зашили культю. Грошима допомагали волонтери, народні депутати Марія Іонова та Ірина Геращенко. Завдяки їм через кілька місяців Наталку забрали в Словенію на безкоштовне протезування.
Дівчинка жодного разу не захотіла поїхати додому. Боїться побачити місце, де її поранило. Береже мамину сукню. Вона тепер якраз на Наталочку. Вперше одягла на день народження моєї внучки. В мене стиснулося серце. "Я мамину сукню одягаю на свята", — сказала вона.
На початку липня Олександр Лафазан знову їде з дочкою в Словенію.
— Це буде третє протезування, бо дитина росте, ніжка міняє форму. Протезуватимуть до кінця її росту. Витрати взяв на себе уряд Словенії. Батько впродовж місяця житиме там на квартирі. На це треба чималі кошти. А Саша з тих людей, які ніколи не попросять, — додає Оксана Лазебник. — Ідеальний тато. У квартирі прибрано, їжа наварена. Як відкрила валізу, що зібрав Наташі, то плакала. На кожен день білизна, носочки, штани, кофточки випрасувані і розкладені в кульочки.
Саша скромний. Про витрачені на дитину гроші звітує мені чеками. Ці два роки наймає для неї психологів і викладачів. Вони займаються з Наташею індивідуально вдома. В одній зі шкіл її не прийняли ровесники. З нового навчального року ходитиме в броварську.
Наталочка дуже здібна. Після трагедії почала малювати картини. Їй потрібно купити фарб та полотна.
Нещодавно народні депутати придбали Олександру та Наталії половину будинку в Броварах під Києвом.
— Саша поїхав додому. Може, щось із меблів уціліло. Пральну машинку на новосілля я куплю. Але ще багато всього треба, — продовжує Оксана Петрівна. — Наталочка поки що живе в мене. Якось каже: "Ксюш, можеш мене повезти в магазин, бо в мене немає спортивних брюк? Папа залишив гроші". Я аж розплакалася: "Наташа, які гроші? Все куплю".
На жовтневі канікули хочу повезти її разом зі своїм 5-річним сином Нікітою в Туреччину, щоб татові дати відпочити. Доглядати треба було за нею, як за немовлям. Це зараз навчилася стрибати на одній ніжці. Перестала комплексувати. На пляжі може міняти протез для ходьби на той, що для купання. А раніше навіть у штанях його соромилася.
Охочі допомогти Наталії Лафазан можуть переказати гроші на картку Приватбанку — 5167 9856 9067 8594, Лафазан Олександр.
Контакти Оксани Лазебник — 0(63) 157 49 31.
2 
1
Коментарі